Постаті: Устименко Василь

Коли Василь Євдокимович їхав до рідної Жуклі, дружині Ніні Микитівні він телефонував тричі. Спершу з Чернігова: «Ніно, ми вже в Чернігові». Потім із Мени, звідки родом вона сама: «Ми в Мені». І востаннє вже з села: «Приїхав у Жуклю». Про це згадували на вечорі памʼяті в Корюківському музеї. Жукля нині належить до Холминської громади, і саме їй Устименко присвятив кілька книжок.

Народився він 18 січня 1937 року в Жуклі. Війну пережив дитиною: пʼятирічним разом із матірʼю, братом, сестрою та іншою ріднею сидів у лісах партизанської Корюківщини.

Далі була служба в Києві, і про неї вистачить кількох рядків. З 1991 року за дорученням української влади Устименко очолив фельдʼєгерську службу та службу дипломатичних курʼєрів. Коли 1997 року створили Національне бюро розслідувань, його призначили керівником апарату; у березні 1999-го бюро перестало існувати. Згодом майже сім років він керував службою міністра з питань надзвичайних ситуацій. Мав звання генерал-майора внутрішньої служби.

Писати він почав паралельно зі службою. Перші матеріали виходили в Корюківській і Менській районних газетах, в обласній пресі й особливо в «Отчому порозі». Потім зʼявилися книги «Ота стежина в ріднім краї» (2005) і «Горнусь до тебе, земле рідна» (2007) – так їх перелічує рецензент «Хвилі Десни», – а 2009 року «Жукля».

Остання – понад шістсот сторінок історії рідного села. Національна спілка краєзнавців відзначила її премією імені Дмитра Яворницького. Колишня бібліографиня районної бібліотеки Тетяна Сіренко, яка прочитала всі його книги, каже, що таких краєзнавчих книжок, як «Жукля», в Україні не більше трьох.

Читати далі

Фото: https://susidy.city/articles/351733/chotiri-roki-tomu-ne-stalo-litopiscya-koryukivskogo-krayu-vasilya-ustimenka