Обереги пам'яті
Пам'ять заради життя. Репресії на Чернігівщині (1930-ті-50-і роки 20 століття)Тож ревно помолімося за всіх,
Кого сувора доля не пригорне,
Хто не зазна ні радості, ні втіх,
За всіх, кого нещадно чавлять жорна,
Кому завмер у горлі криком сміх,
Чиї неясні дні, як ночі, чорні.
Ти, Боже, їх у темряві не кинь,
Благослови їм шлях серед пустинь.
Ю. Клен
https://chernihiv-lib.org.ua/load/kraeznavchi_daidjesty/pravda_pro_istoriju_ukrajini_represiji_na_chernigivshhini_1930_ti_50_i_roki_20_stolittja/1-1-0-46
https://uinp.gov.ua/pres-centr/novyny/informaciyni-materialy-do-dnya-pamyati-zhertv-politychnyh-represiy?fbclid=IwAR2ITstzBW2_06xtc05eBK7MOCjCRMH4dxli49oUFV2oL4MvfSbfgcSpwyk
Забуттю не підлягає. Трагедія голодомору на Чернігівщині (Історико-бібліографічний дайджест-покажчик)
КРУТЯНСЬКА ПІСНЯ
https://uinp.gov.ua/pres-centr/novyny/informaciyni-materialy-do-dnya-pamyati-zhertv-politychnyh-represiy?fbclid=IwAR2ITstzBW2_06xtc05eBK7MOCjCRMH4dxli49oUFV2oL4MvfSbfgcSpwyk
Бо там, де тіні біля тину,
Де з неба місяць вирина,
Ридає в темряві дитина
Голодним голосом зерна.
Олександр Астаф’єв
Крути, Крути…
І слава, й біль, У серці нуртом
Той давній бій.
Сніги обгурні
На гордий шлик…
За волю юні
На смерть ішли.
І треба бачить,
Треба чути
Усім сьогодні
І завжди,
Як б’ють під серцем
Наші Крути,
Як хрест спиняє поїзди.
Я. Ковалець
Крути. Безконечна дорога до пам’яті серця. Бо немає у світі нічого такого, ніякої істини, котра б померла назавжди.
У тривожні й неповторні січневі дні, коли з півночі на українську землю наступала більшовицька армія Муравйова, в серцях юнаків міста Києва з’явилося якесь дивне почуття, якісь нечутні голоси кликали їх на чин, на бій.
Кожна нова звістка про зайняте більшовиками українське місто, про розстріляних українських селян і представників української інтелігенції змушували насторожувати українську молодь, майбутніх Крутянських героїв. Ця молодь знала, що саме їй доведеться кинути все їй дороге, все, що людина може мати у житті, і йти назустріч ворогові боронити проголошену 22 січня 1918 року незалежність Української держави, яку оборонити не готові були її батьки.
Одного дня, у пам’ятні січневі дні, брудні ешелони завезли їх під станцію Крути. Напевно, в останню передкрутянську ніч не один із них згадував обличчя своїх рідних і близьких, своєї дівчини, до якої відчув першу юнацьку любов. Але у душі й серці понад усе вирізьблювалось – Україна. Ця віра надихала піднятися проти у двадцять разів сильнішого ворога, досвідченішого у боях, а після трагічного бою дала сили недобитим і пораненим не просити милості, а геройськи, у муках і стражданнях умирати.
І звершилося. 29 січня 1918 року поблизу залізничної станції Крути на лінії Москва-Бахмач-Київ відбувся нерівний бій сотні Юнацької школи ім. Б.Хмельницького, «Помічного куреня студентів-січових стрільців» та чоти гайдамаків (всього 600 чоловік) з 4-х тисячним загоном більшовицької армії, де полягло 300 студентів.
Студентським куренем керував студент університету Омельченко.
29 січня бій точився цілий день. Вогнем 35 кулеметів та рушниць студенти змусили захлинутися кілька атак більшовиків. Увечері, коли закінчилися патрони, командир правого крила дав наказ відступати. Ліве крило чи то щось переплутало, чи взагалі не почуло наказу й фактично пішло в наступ. У результаті більшість загинула під час цього неузгодженого маневру. 35 бійців потрапили в полон.
Сімох полонених більшовики не розстріляли, а відправили в більшовицький тил. Один із них згодом дивом врятувався. Решту вбили тут же, під Крутами. Спочатку розстрілювали, а потім добивали багнетами і ножами.
Втрати більшовиків під Крутами оцінюють, за неточними даними, до 2 тисяч. Відомо, що до Києва з 6 тисяч передового загону більшовиків дійшли 4 тисячі.
Дорога до столиці України Муравйову була відкрита. 8 лютого 1918 року він вступив до Києва, де почався червоний терор.
2 березня 1918 року з Києва було вигнано російсько-більшовицькі війська, і 19-го відбулося перепоховання згаданих вище двадцяти восьми розстріляних полонених. Їх викопали з братської могили під Крутами. Над цією могилою місцеві селяни за власною ініціативою насипали курган. Серед упізнаних були студенти: Володимир Шульгін, Божко-Божинський, Олександр Попович, Андріїв, Лука Дмитренко, Ізидор Кулик, Олександр Шерстюк, Омельченко, Борозенко-Конончук, Головащук, Чижів, Кирик, гімназисти – Андрій Соколовський, Микола Ганкевич, Євген Тарнавський, Пипський, Гнаткевич. Інших впізнати було неможливо – так окупанти понівечили під час страти їхні обличчя. Деякі історики додають прізвища таких студентів, як Пурик, Нітенко, Сірик, Дикий, Миколай Лизогуб і гімназистів Павла Кольченка, Мисана. Решту загиблих було поховано на полі бою місцевими селянами, і їх до Києва уже не привозили.
Бій українських бійців під Крутами часто порівнюють з боєм грецьких вояків під Фермопілами. Обидва загони пішли майже на вірну смерть проти набагато сильнішого супротивника. 480 року до нашої ери спартанський цар Леонід добровільно із загоном 300 спартанців захищав Фермопільський прохід, поки решта 6000 греків рятувалися від варварських військ.
У трагічному українському варіанті непідготовлені студенти віддавали задля своєї країни все, що мали. Водночас ті, хто зобов’язані були боронити країну, насамперед політики, маючи значно більше можливостей, ніж прості студенти, пересиділи, забули про свій обов’язок перед країною.
На Аскольдовій могилі
Поховали їх –
Тридцять мучнів-українців,
Славних молодих…
На Аскольдовій могилі
Українській цвіт! –
По кривавій по дорозі
Нам іти у світ.
На кого посміла знятись
Зрадницька рука?
Квітне сонце, - крає вітер
І Дніпро-ріка…
На кого завзявся воїн?
Боже, покарай!
Понад все вони любили
Свій коханий край.
Вмерли в Новій Заповіті
З славою святих.
На Аскольдовій Могилі
Поховали їх.
Павло Тичина
Наприкінці 90-х років минулого століття неподалік від Аскольдової могили було встановлено скромний пам’ятний знак: могилка, на ній дерев’яний хрест із зображенням розп’ятого Ісуса Христа. На хресті текст: «Борцям за волю України, Героям Крут – вічна слава».На могилі встановлено меморіальну дошку з текстом: «На заклик Вітчизни вони озвалися, пішли і віддали, що мали…» І нижче: «В пам’ять про студентів, які полягли за волю України у січні 1918 року під Крутами у нерівному бою з більшовицькою навалою».
Від початку 1990-тих років були плани звести більший, постійний монумент у самих Крутах. Тільки 2000 року архітектор Володимир Павленко серйозно почав займатися проектуванням пам'ятника. 25 серпня 2006 року Меморіал пам'яті героїв Крут на залізничній станції Крути нарешті відкрили з участю Президента Віктора Ющенка. Автор меморіалу, Анатолій Гайдамака, представив пам'ятник як насипаний пагорб заввишки 7 метрів, на якому встановлено 10-метрову червону колону. Червона колона мала нагадувати про подібні колони Київського Університету, звідки були більшість студентів під Крутами. Біля підніжжя пагорба побудовано капличку, а поруч із пам'ятником викопано озеро у формі хреста.
2008 року меморіал доповнили сімома вагонами і відкритою залізничною платформою військового ешелону, які встановлено на рейках по 4 з двох боків. Також встановлено вагони подібні до тих, якими крутянці їхали на фронт.
Пам'ятник Героям Крут понівечено вандалами у ніч на 21 травня 2007 р., але згодом ретельно поновлено.
Крути – сумна, але славетна сторінка нашого літопису. Ця назва стала символом українського відродження. У січні 1918 року саме сила національної ідеї покликала молодь і студентство столиці новонародженої Української Народної Республіки стати на захист рідної країни.
Подвиг і самопожертва цих юнаків – дороговказ всім наступним поколінням. Зірка героїв Крут сяє тисячам і тисячам учасників національно-визвольної боротьби Українського народу.
Знати історичне коріння – святий обов’язок кожного свідомого українця, юного і дорослого. Тільки пам’ятаючи минуле, ми будемо мати гідне і надійне майбутнє.
Література:
1. Бій під Крутами. Без вигадок і міфів // Деснянська правда. – 2012. – 7 лютого. – С. 3.
2. Брезкун М. Крути і навколо них : до 78-ї річниці трагедії / Брезкун М. // Деснянська правда. – 1996. – 23 січня. – С. 4.
3. Брезкун М. Очима січовиків – командуючого і рядового : до 80-річчя бою під Крутами / Брезкун М. // Деснянська правда. – 1998. – 27 січня. – С. 3.
4. Відкрито пам’ятник героям Крут // Сіверщина. – 1996. – 5 жовтня.
5. Войтко В. По кривавій, по дорозі нам іти у світ : пам’яті героїв Крут / Войтко В. // Журавлик. – 2008. - № 1. – С. 7.
6. Героїка трагедії Крут / упор. В.І.Сергійчук. – К. : Україна, 2008.
7. Героям Крут присвячуємо // Світ дитини. – 2008. - № 1. – Обкл.
8. Заворотний І. Свої життя вони поклали на вівтар Вітчизни / Заворотний І. // Деснянська правда. – 2008. – 29 січня. – С. 3.
9. Коваленко А. На станції Крути розстріляли 27 київських студентів / Коваленко А. // Газета по-українськи. – 2008. – 25 січня. – С. 25.
10. Ковадець Я. Як спартанці під Фермопілами… / Ковалець Я. // Деснянська правда. – 2014. – 23 січня. – С. 2.
11. Крижанівська Т. Бій під Крутами / Крижанівська Т. // Вісник Книжкової палати. – 2003. - № 1. – С. 46-47.
12. 15. Крути: незгасна пам’ять і пересторога // Сіверщина. – 1997. – 25 січня. – С. 4-5.
13. Крути: Пам’яті героїв Крут / упор. Зінкевич О., Зінкевич Н. – К. : Смолоскип, 2010.
14. Крути. Січень 1918 року: док., матеріали, дослідж., кіносценарій / Іст.-культурол. т-во «Герої Крут»; упор. Я. Гаврилюк. – К. : Вид. центр «Просвіта», 2008.
15. Кузьменко І. Доля учасника бою під Крутами / Кузьменко І. // Сіверщина. – 1995. – 13 травня. – С. 3.
16. Липовецький С. Крути: право на могили / Липовецький С. // Україна молода. – 2006. – 28 січня. – С. 6.
17. Лоський І. Крути / Лоський І. // Просвіта. – 1998. – 24 січня. – С. 1, 2.
18. Маковицька С. Удар під Крутами / Маковицька С. // Україна молода. – 2008. – 16 лютого. – С. 8-9.
19. Максимонько В. Спартанці / Максимонько В. // Сіверянський літопис. – 1995. - № 2. – С. 65-68.
20. Мусієнко Р. Звитяга на шляху до волі / Р. Мусієнко // Чернігівщина. – 2014. – 30 січня. – С. 1, 4.
21. Мусієнко Р. Крути – наша гордість / Мусієнко Р. // Біла хата. – 2010. – 28 січня. – С. 3.
22. Палій О. Крути і Фермопіли. Ще раз про нас як народ / Палій О. // Деснянська правда. – 2011. – 1 лютого. – С. 3.
23. Пашков В. Дума про героїв Крут / Пашков В. // Сіверщина. – 2007. – 24 серпня. – С. 15.
24. Сергійчук В. Крути як відродження українства / Сергійчук В. // Урядовий кур’єр. – 2010. – 29 січня. – С. 8.
25. Яворський І. Дотик крутянського болю / Яворський І. // Урядовий кур’єр. – 2008. – 29 січня. – С. 5.
26. Яремчук А. Немеркнучі Крути / Яремчук А. // Українська культура. – 2006. - № 5-6. – С. 24-25.
https://ru.calameo.com/read/00409862566400e621a
Злочин проти людяності
70-ті роковини Корюківської трагедії
УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ
Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами
Корюківської трагедії
З метою вшанування пам’яті знищеного фашистськими окупантами у березні 1943 року у місті Корюківка Чернігівської області мирного населення, виховання в українському суспільстві шанобливого ставлення до подвигу й жертовності попередніх поколінь постановляю:1. Кабінету Міністрів України:
• Розробити разом з Українським інститутом національної пам’яті, Чернігівською обласною державною адміністрацією та затвердити у двомісячний строк план заходів у зв’язку з 70-ми роковинами Корюківської трагедії, передбачивши, зокрема:
спорудження у місті Корюківка Меморіального комплексу пам’яті жителів населених пунктів України, знищених фашистськими окупантами;
проведення у 2011 році за участю Національної академії наук України у місті Чернігові Всеукраїнської наукової конференції, присвяченої партизанському руху в Україні у період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років;
створення документального фільму про Корюківську трагедію, видання відповідної науково-документальної та науково-популярної літератури;
здійснення дослідницької роботи з вивчення трагічних подій періоду фашистської окупації України у 1941-1944 роках;
проведення у загальноосвітніх та інших навчальних закладах, закладах культури, військових частинах уроків пам’яті, лекцій, бесід, круглих столів, присвячених трагічним подіям березня 1943 року у місті Корюківка;
• Вирішити в установленому порядку питання щодо фінансування заходів у зв’язку з 70-ми роковинами Корюківської трагедії.
2. Кабінету Міністрів України, Чернігівській обласній державній адміністрації забезпечити проведення жалобних заходів у зв’язку з 70-ми роковинами Корюківської трагедії.
3. Міністерству закордонних справ України забезпечити інформування закордонними дипломатичними установами міжнародної спільноти про трагічні події березня 1943 року у місті Корюківка Чернігівської області.
4. Державному комітету телебачення і радіомовлення України забезпечити широке висвітлення заходів у зв’язку з 70-ми роковинами Корюківської трагедії, а також організувати разом з іншими центральними органами виконавчої влади та за участю наукових установ підготовку тематичних теле- і радіопередач про Корюківську трагедію.
Чернігівщина 1941-1944 рр. була краєм активної діяльності радянських партизан. Гітлерівцям так і не вдалося знищити організований опір силовими методами. Але окупанти неухильно дотримувалися принципу покарання на смерть мирного населення за всі дії партизан. Не дивно, що за час німецької окупації, тобто з вересня 1941 року до вересня 1943 року знищено 127 тис. мирних жителів Чернігівської області.
В історії Другої світової війни каральна акція проти мирного населення цілого містечка Корюківки за напад на його гарнізон партизан з’єднання під командуванням О.Федорова є одним з найбільших серед нацистських злочинів.
Під час німецької окупації Корюківка була центром радянського партизанського руху на Чернігівщині. Звідси почали свій шлях Чернігівський партизанський загін, партизанське з’єднання О.Федорова, тут постійно діяло партійне та комсомольське підпілля.
За дії радянських партизан на Корюківщині окупанти спалили, зокрема: 23 березня 1942 р. – с. Єліне (знищено 296 жителів), 13 серпня 1942 р. – с. Клюси (знищено 128 жителів).
У лютому 1943 року партизанське з’єднання під командуванням Олексія Федорова повернулося з Брянщини і розташувалося у корюківських лісах на Кам’янському хуторі. Воно почало збір продовольства по селах і акції проти окупантів. Згодом гітлерівці за це спалили села Гуту Студенецьку, Тихоновичі, частину Перелюбові. Одним із заходів окупаційної влади проти партизан було взяття під арешт членів сімей партизанів у Корюківці, яких планували стратити. За проханням командира взводу з’єднання Феодосія Ступака, двох 12-13-річних синів якого теж посадили до корюківської в’язниці, а дружину розстріляли, Микола Попудренко дав команду провести напад на містечко.
Уночі 27 лютого 1943 року партизани з’єднання Федорова розгромили німецький гарнізон, залишки якого уціліли тільки у цегляному будинку лікарні. Визволили в’язнів з тюрми – сім’ї партизанів, активістів з усього району.
А на ранок 1 березня 1943 року із Щорса у Корюківку прибув есесівський каральний загін. Населений пункт було оточено. Всіх мешканців зганяли в групи по 50-100 чол. у великі будинки церкви, театру, ресторану, земельного відділу і розстрілювали. Одночасно прочісували всі хати й околиці і вбивали жителів.
Згадує уцілілий мешканець, священик Всеволод Дагаєв: «Приблизно годині о дев’ятій ранку першого березня машини з німцями почали під’їздити до контори рафінадного заводу, де я неподалік квартирував. Напередодні ми з дружиною вирішили перебратися на квартиру в Олексіївку. І я пішов, щоб знайти підводу для перевезення речей. Коли повернувся, мене не пропустили, почали по мені стріляти. Я зайшов у дім метрів за десять від ресторану.
Коли переконався, що прокляті фашистські кати виїхали, зайшов до ресторану і побачив там гори вбитих людей і калюжі крові. В Олексіївці, куди я пішов відразу після цього, було те ж саме: у будинках і просто на подвір’ї лежало 20-30 трупів.
Частину будинків із трупами гітлерівці спалили першого дня. На другий день тривало те ж саме. Були випадки, коли людей живими кидали у вогонь».
Після знищення всіх знайдених корюківців карателі селище спалили. Очевидці казали, що дим і заграву від пожеж було видно у Щорсі, Сосниці, у Холмах. Акцію проведено 1 і 2 березня, а 9 березня карателі поверталися, щоб добити уцілілих.
Наслідки гітлерівського злочину: вбито близько 7 тисяч мешканців (за актом від 1944 року – 6700 чоловік) і спалено 1290 будинків.
Ще до цієї каральної акції нацисти у грудні 1941 року розстріляли 7 партизанських розвідників. У січні 1942 року розстріляно усе єврейське населення Корюківки числом до 300 осіб. 26 лютого 1942 року вбито 131 чоловік із партизанських сімей і сімей районних партійних працівників. З лютого до листопада 1942 року знищені всі цигани Корюківки – 12 осіб.
Як бачимо, Корюківська трагедія 1-2 березня 1943 року за своїми масштабами є, мабуть, найбільшою кривавою каральною акцією нацистів проти мирного населення у Другій світовій війні.
Порівняймо корюківську трагедію із всесвітньо відомими трагедіями світової війни в Європі:
• Українська Корюківка – 1-2 березня 1943 р. вбито і спалено близько 7000 осіб.
• Білоруська Хатинь – 22 березня 1943 р. у селі знищено 149 осіб.
• Чеська Лідице – 11 червня 1943 р. вбито у селищі і замордовано у концтаборі 320 чоловік.
• Французька Орудар – 10 червня 1944 р. знищено у селищі 642 чол.
Було те ранньої весняної пори –
Ми перше березня ніколи не забудем –
Вони, за звичаєм бандитів, увійшли
І стали нищити, коли ще спали люди.
В кільці смертельному містечко запалало…
В будинках люди – і старі, і малі –
Не усвідомивши спросоння, що там сталось,
Під кулями фашистів полягли.
Що ж ви зоставили від міста,
Недолюдки і палії?
На згарищах, мов обеліски,
Чорніли тільки коминки.
На кожній вулиці – могилки,
Де всі водночас полягли,
Розстріляні і спопелілі,
Мої невинні земляки.
Заграва піднялась до неба,
Благала кари на катів,
Мов заклинала: нищить треба
Отих бандитів-паліїв.
Народ німецький пам’ятає
Зло, що завдав йому фашизм,
І вчасно, мабуть, він подбає,
Щоб корінь зла вже не проріс.
Лобода Варвара
(очевидиця подій)
Згадує Раїса Душко: « Я жила на окраїні. Зранку 1 березня я побачила під лісом цеп. Це були німці. Прибіг брат Микола і крикнув: «Збирайтесь! Стріляють людей!». Бачимо – горить сусідній будинок. Мати схопила мішок, укинула у нього ніж, хліб. Я без чулок ускочила у чоботи і вискочила з хати разом з рідними на город. Бачимо недалечко гурт сусідських людей. Я й кажу: «Мамо, підемо до них?» І ми через городи вийшли на Колгоспну до наляканих корюківчан. Підходимо, а тут і два німці з’являються, женуть, погрожуючи автоматами, наш гурт кудись. Доходить: треба тікать! Та пізно – ще два німці з’являються. Заганяють у дім до Кузьменків. Душ нас 20. Заходить німець, очі випучені – налиті кров’ю. скомандував, щоб лягли усі. Мати не лягла, і він убив її першу. Старенька Кузьменчиха вийшла до нього з іконою і почала його обходити, молячись. Він дивився на неї, а потім почав стріляти. Я миттю кинулась під ліжко… Стихла стрілянина. Пішов німець. І тут обзивається дитинча років 4-5. Німець почув, зайшов у хату і пристрелив дівчинку. Тут почула, як із-за сундука вилізла семирічна дівчинка Ніна і теж обізвалась: «Дядечку, врятуйте мене». А німець ніби чекав, що хтось оживе. Знову зайшов і пристрелив дівча…»
Безперечно оцінка трагедії в Корюківці у 1943 році повністю відповідає висновкам міжнародного судового процесу над колишніми керівниками гітлерівської Німеччини у Нюрнберзі. Такі дії німецьких окупантів однозначно є військовим злочином та злочином проти людяності.
У повоєнний час органами влади та громадськістю здійснена певна діяльність щодо вшанування пам’яті жертв гітлерівських окупантів. У центрі Корюківки є пам’ятник – Меморіал, у місцевому історичному музеї – експозиція.
У 80-х роках XX ст. був погоджений проект Меморіального комплексу 256-ти спаленим селам і містам України в Корюківці. Але після Чорнобильської катастрофи цей проект було згорнуто.
У 1988 році видано надзвичайно малим накладом книгу-меморіал «Вінок безсмертя сотням безсмертних українських сіл, що згоріли у вогні фашистських каральних акцій, тисячам нездоланних людей, що жили в них і зазнали мученицької смерті від гітлерівських катів», у якій описана трагедія у Корюківці.
1 вересня 2009 року до 70-ої річниці Другої світової війни телеканал «Інтер» показав документальний фільм власного виробництва «1377 спалених заживо», де було розказано про Корюківську трагедію.
Ці події описані в історичній публікації Заслуженого журналіста України Сергія Павленка «Чорний понеділок Корюківки».
Проте, ця колосальна трагедія в Україні та світі є практично невідомою… Попіл Корюківки гірчить і досі…
Література:
1. Про заходи у зв’язку з 70-ми роковинами Корюківської трагедії: указ Президента України, 22 вер. 2011 р. // Уряд. кур’єр. – 2011. – 28 вер. – С. 22.
2. Акт Корюковской районной комиссии по установлению и расследованию злодеяний немецко-фашистских захватчиков о массовом уничтожении мирного населения города Корюковка // Чернігівщина у вогні : календар 2003 – Чернігівське земляцтво / авт.-упор. І.М.Корбач. – К. : Український Центр духовної культури, 2002. – 768 с.
3. Бутко С. Наказ знищити Корюківку віддав каратель Байер / С. Бутко // Голос України. – 2013. – 13 черв. – С. 22.
4. Бутко С. Хто вбивав людей? : [трагедія Корюківки] / С. Бутко // Біла хата. – 2013. – 21 лют. – С. 12.
5. Вєдєнєєв Д. Корюківська трагедія / Д. Вєдєнєєв // Отчий поріг. – 2013. - № 3. – С. 7.
6. Добрынина Л. Корюковку уничтожил Бруно Франц / А. Добрынин // Десн. неделя. – 2013. – 28 февр. – С. 4.
7. Дорош Є. Злочин сторіччя / Є. Дорош // Біла хата. – 2013. – 21 лист. – С. 12.
8. Дудко О. Зачистка Корюківки 1-3 березня 1943 року / О.Дудко // Гарт. – 2000. – 17 бер. – С. 13.
9. Едемская В. Неопалимые : [Корюковская трагедія] / В. Едемская // Семь Дней. – 2013. – С. 10-11.
10. Каранда Я. Попіл Корюківської трагедії стукає в наші серця / Я.Каранда // Десн. правда. – 2011. – 24 груд. – С. 3.
11. Корюківка, 1943: злочин проти людяності : зб. док. і мат. / Український інститут національної пам’яті; Чернігівська обласна державна адміністрація; Корюківський історичний музей / упор. С.В.Бутко, Т.В.Макаренко. – Чернігів: Видавець Лозовий В.М., 2010. – 88 с.
12. Корюківка – 43 : [презентація збірника «Корюківка, 1943 : злочин проти людяності»] // Десн. правда. – 2011. – 29 січ. – С. 2.
13. «Корюківка, 1943 : злочин проти людяності» : [презентація книги] // Деснянка вільна. – 2011. – 29 січ. – С. 4.
14. Корюківка у смертельному вогні : правда про трагедію провінційного місечка у партизанських краях // Голос України. – 2013. – 22 лют. – С. 1, 6-7.
15. Корюківська трагедія // Чернігівщина у вогні : календар 2003 – Чернігівське земляцтво / авт.-упор. І.М.Корбач. – К.: Український Центр духовної культури, 2002. – 768 с.
16. Корюківська трагедія: наймасовіший злочин гітлерівців. Березень 1943 р.: бібліогр. Покажчик / скл. Т.Сіренко, Л.Студьонова; відп. за вип. І.Аліференко. – Чернігів : Укр. ін.-т нац. пам’яті, ОУНБ ім. В.Короленка; Корюків. ЦБС, 2013. – 44 с.
17. Кривавий понеділок : 70 років тому (1943) німецько-фашистські карателі палили Корюківку // Календар знаменних і пам’ятних дат. – Чернігів, 2012. – С. 43-47.
18. Лобода В. Ціна крові (два погляди) : [до 60-річчя Корюківської трагедії] / В.Лобода, І.Левенок // Нова Просвіта. – 2003. – 28 лют. – С. 2.
19. Мир тобі, нескорена : [40 років від дня Корюківської трагедії] // Комс. гарт. – 1983. – 1 бер.
20. Назаренко В. Корюківку спалила група добровольців із Зондеркоманди 4-а / В. Назаренко // Деснянская неделя. – 2013. – 20 июня. – С. 3.
21. Назарова З. Кривавий березень сорок третього : [до 60-річчя Корюківської трагедії] / З.Назарова // Десн. правда. – 2003. – 1 бер. – С. 4.
22. Наріжний Б. Горобинова заграва : розповідь-документ про трагедію Корюківки / Б.Наріжний. – К. : Молодь, 1979. – 144 с.
23. Павленко С. Чорний понеділок Корюківки / С.Павленко // Літ. Чернігів. – 2003. - № 1. – С. 151-161.
24. Пам’ять – не спалити : [Корюківська трагедія] // Десн. правда. Вільна. – 2010. – 2 бер. – С. 3.
25. Петренко Н. Корюківка. Пам’ять : [вірш] / Н.Петренко // Літ. України. – 2003. – 6 бер. – С. 2.
26. Толкачова О. Вогняне пекло Корюківки / О. Толкачова // Гарт. – 2013. – 7 бер. – С. 6.
27. Тютюнник Є. Живих кидали у вогонь / Є. Тютюнник // Уряд. кур’єр. – 2013. – 1 бер. – С. 5.
28. Тютюнник Є. Приречені на загибель : [Корюківська трагедія] / Є.Тютюнник // Уряд. кур’єр. – 2011. – 7 трав. – С. 17.
29. Чепурний В. Замовчана Корюківка / В. Чепурний // Сіверщина. – 2013. – 7 бер. – С. 2
30. Шматок З. «Мамо-мамо, ви згоріли в огні…» : [спогади В.Кулик про Корюківську трагедію] / З.Шматок // Десн. правда. – 2009. - № 23. – С. 4.
31. Шматок З. Останні свідки / З. Шматок // Деснянка вільна. – 2013. – 2 бер. – С. 5.
32. Ясенчук О. Корюківська трагедія : запитань багато / О.Ясенчук // Сіверщина. – 2010. – 18 бер. – С. 12.
https://ru.calameo.com/read/0040986258b93b8d37158
Коментарі
Дописати коментар