З любов'ю до читача : книги з автографами у фондах Чернігівської обласної бібліотеки для дітей

                           

Антоненко Петро

Петро Якович Антоненко — український журналіст, просвітянин. Член Національної спілки журналістів України (з 1989 р.), лауреат міжнародної премії журналістики ім. В. Стуса (1999), Премії ім. Анатолія Погрібного (2012) та літературних премій ім. М. Коцюбинського (1997) та Б. Грінченка (1992). В 1993–2006 рр. — головний редактор газети «Сіверщина», з 2006 р. — 2012 р. – заступник головного редактора Всеукраїнського культурологічного тижневика «Слово Просвіти». Член Польсько-українського клубу журналістів «Без упереджень». Засновник і редактор Чернігівської обласної газети

 “Світ-інфо”.

Запалимо цю ніч вологими очима
Крізь марево сльози я подих твій ловлю.
Через роки й віки, як станемо чужими,
відкриється для нас просте, як світ, "Люблю"

Ганна Арсенич-Баран

Арсенич-Баран Ганна Василівна народилася 26 червня 1970 року в селі Нижній Березів Косівського району Івано-Франківської області. У 1992 році закінчила філологічний факультет Івано-Франківського педагогічного інституту імені Василя Стефаника. Працювала на Гуцульщині, де широко друкувалася в місцевій пресі, де звучали її пісні, де, зрештою, 1997 року вийшла з друку перша її збірка поезій – "Рушник на калині". Книга припала до душі й критикам, і передовсім читачам.

1998 року разом з чоловіком, священиком Мироном Бараном, та сином Іванком переїхала до Чернігова, де стала вчителькою школи-ліцею № 15. Дуже швидко завоювала авторитет серед колег і школярів, активно включилася в громадське життя міста. Ганну Василівну можна бачити на всіх найважливіших заходах, що проводяться товариством "Просвіта", Чернігівською організацією Національної спілки письменників України, членом якої вона стала 1998 року після виходу у світ другої поетичної збірки "Музика черемхи". Лауреат обласної премії імені М.Коцюбинського 2006 року за роман "Тиха вулиця вечірнього міста".  

Нині робочий стіл письменниці рясніє новими поезіями, оповіданнями. Видруковано книги – "Розквітлий глід", "Солодкі

слова", "Молитва небо здіймає вгору". Працює Ганна Василівна у Чернігівському обласному інституті післядипломної

педагогічної освіти імені К.Ушинського.

Живе в Чернігові.

Є автором:

— поетичних збірок "Рушник на калині" (1997), "Музика черемхи" (1998), "Розквітлий глід" (2001), "Тремтять гіацинти" (2003), "Обнадію весною" (2005),

— книжок прози "Під райськими яблучками" (2001), "У понеділок все буде по-іншому" 92003), "Як зійде місяць" (2005), "Солодкі слова" (2010)

— роману "Тиха вулиця вечірнього міста" (2005).

Балабко Олександр

Баран Іван

 

Олександр Бобир

 Олександр Васильович Бобир кандидат філологічних наук, доцент, декан факультету початкового навчання Чернігівського державного педагогічного університету імені Т. Шевченка. Автор 75 наукових праць, надрукованих в Україні, Росії, Чехії і США. У коло наукових інтересів входять проблеми історії української, російської та зарубіжної літератури, дитячої літератури, культурологічні питання

 Бондар Олександр, Сердюк Денис

Бордонос Маргарита

Я народилася не в Чернігові, а на Далекому Сході. Мій батько був військовим і ми багато поїздили по країні, яка мала назву Радянський Союз. Та школу я закінчувала вже в Чернігові. В мене були чудові та дуже талановиті батьки. Батько грав на багатьох інструментах, гарно малював. Мріяв стати військовим диригентом, він прищепив нам із сестрою любов до музики. Мама чудово шила й обожнювала художню літературу. Сама вона була першим читачем моїх творів і дуже суворим критиком. У школі я дуже любила писати твори і пам’ятаю, що їх навіть читали вголос, як зразок, на всіх паралелях. Та я в той час вважала, що література — це просто захоплення, а фах треба обирати більш серйозний. Тому після школи вступила до Київського Політеху на механічний факультет й отримала диплом з відзнакою за спеціальністю «інженер-зварювальник». Багато років працювала за спеціальністю, та улюблене захоплення не полишала. Я завжди була, як кажуть «заводилою», мені подобалося організовувати різні свята, дні народження і я всім писала привітання у віршованій формі. До речі, коли навчалася на «чоловічому» факультеті, а в нашій групі було лише п’ятеро дівчат, решта – хлопці, я теж їх «організовувала».

 
Потім були різні періоди життя, працювала на телебаченні, кілька років була директором, та творчість «кликала» – і зараз займаюся тим, що мені подобається. Мені завжди здавалося: те, що я створюю, це, так би мовити, «для внутрішнього користування». Я навіть не мріяла видати свої твори, хоча чула багато схвальних відгуків. Лише у 2005 році моя подруга примусила мене віднести свої дитячі вірші у видавництво – і на світ з’явилася моя перша збірочка дитячих віршів «Мишка – хвастунишка», яка сподобалася і дітям, і їхнім батькам. Але я й досі вважаю, що це була чиста авантюра, бо тоді ми з подругою не мали навіть уяви, як узагалі створюють книжки. Та «перший млинець» вийшов гарним – і далі пішло-поїхало. За першою з’явилася друга, третя...

Іван Буренко 

      Іван Степанович Буренко народився в приудайській

родині в селі Рожнівка, що на Ічнянщині. З 1982 року проживає в Чернігові. Має вищу музично-педагогічну освіту. працював на викладацькій роботі та в державних органах управління культурно-мистецькою галуззю. З 2002 року - голова обласної організації професійної спілки працівників України. Автор поетичних збірок "І вірю, і вірую", "Любокрай", "У Рожнівці солов' ї співають", "З вершини літ", "Відгадай, запам'ятай", "Земля батьків", "Малюкам і малючкам", "Осінні небеса". Лауреат літературної премії ім. Василя Чумака. Заслужений працівник культури України.

Василь Буденний 

Василь Йосипович Буденний — народився 20 вересня 1947 року в селі Смолині Чернігівського району.

Здобувши вищу філологічну освіту в Київському педінституті імені О. М. Горького, працював на освітянській ниві. Потім — у музеї імені М. М. Коцюбинського, де всерйоз і назавжди прилучився до справжньої літератури. Якщо вірші Василя Буденного раннього періоду його творчості клекотіли переважно буйством почуттів, то пізніше вони помудрішали, набрали філософічності, афористичності, цілісності. Тривалий час Василь Йосипович очолював обласне товариство книголюбів. Робота на цьому терені дала йому багато: зустрічі з людьми, подорожі по Україні, знайомство з провідними майстрами слова.

Дебютував Василь Буденний у колективній збірці «Серце співає», яка вийшла у «Радянському письменнику». А потім одна за одною з’явилися його поетичні книги: «Дарунки вересня», «Орбіта зернини», «Третє повернення», «Живиця жнивного тепла»,»Моя ти земле», «Сиве багаття», «Під сьомим небом», «На вістрі власного меча», «Осяяння», «Шлях до осяяння», «У школі і вдома».

Наприкінці 80-х років поет переходить на викладацьку роботу на кафедру української мови й літератури Чернігівського педагогічного інституту імені Т. Г. Шевченка. Веде напружену творчу й пропагандистську діяльність.

До літературної премії імені Олекси Десняка, якої поет удостоєний 1979 року, додалася літературна премія імені М. М. Коцюбинського (1999 р.) за книгу «Шлях до осяяння».

Нині поет — у розповні творчих сил. Виходять нові збірки віршів. Він — доцент Чернігівського державного педагогічного університету імені

Т. Г. Шевченка, заступник голови Ради Чернігівської організації Національної спілки письменників України 

Олексій Брик

Олексій Григорович Брик – відомий прозаїк, знавець людських душ, автор близько двох десятків книг. Народився 15 травня 1935 року в с. Кузьминцях на Вінничині. Там закінчив початкову школу, згодом сім’я переїхала до містечка Гайсина, де О. Брик здобув середню освіту. Ще в юному віці він писав вірші та оповідання, які друкував у періодичній пресі. Згодом переїхав до Чернігова. Закінчив два вищих навчальних заклади. За фахом – філолог і психолог. Працював учителем, директором школи, викладачем Чернігівського технологічного університету. Відмінник народної освіти. Відзначений державними нагородами і літературними преміями: лауреат премій «Смарагдова ліра» та імені Леоніда Глібова, п’ятиразовий лауреат обласного конкурсу «Краща книга року». Коли Олексієві Брику було понад 60 років він береться за перо. Уже в 2000 р. виходить його перша прозова книжка «Диво-жінка», яка відразу привертає увагу читачів і визначає подальший творчий шлях митця. В 2001 р. виходить його збірка житейських історій «Гра в коники» та перший роман «Не схили чола».