Чернігів. Легенди таємничого міста
Чернігів
Походження назви міста Чернігів точно невідоме. Одні вважають, що воно пішло від лісів, які колись оточували місто і були настільки густими, що здавалися чорними. Але в цю версію важко повірити, оскільки в часи, про які йде мова, уся Європа була покрита густими лісами, що щезли згодом в результаті діяльності людини.
Є також думка, що місто одержало назву від древнього народу Чорні клобуки. Найромантичніша версія про походження назви міста зв’язана з легендою про князя, що правив тут у X столітті, Чорного і його дочку на ім’я Чорна (або Цорна). За легендою, князівна відрізнялася незвичайною красою, любила їздити верхи, полювання, була прекрасною лучницею. Чутки про неймовірну вроду дівчини дійшли до хозарського кагана (князя), якому князь Чорний платив данину. Каган послав у Чернігів сватів з багатими подарунками. Але горда князівна відмовилася вийти заміж за ворога свого народу.
Каган спробував захопити Чернігів штурмом і заволодіти дівчиною силою. Але городяни мужньо відбивали напад за нападом, і хозарам нічого не залишалося, як спробувати взяти місто облогою. Оскільки на той час князь Чорний був у сварці з великим київським князем Олегом і чекати допомоги йому було нізвідки, він вирішив прорвати облогу, поки вистачало людських сил, харчів і води. Як тільки князь зі своєю дружиною вийшов за стіни міста, зграя зрадників увірвалася в кімнату дівчини на верхньому поверсі терема, що, як говорить легенда, був також високий, як старі дуби, що росли довкола нього. Князівні вдалося вразити декількох нападників, але коли скінчилися стріли, дівчина викинулася з вікна. На честь хороброї патріотки і було названо місто.
Але дослідники схиляються до думки, що місто одержало свою назву від імені вождя місцевого племені або першого поселенця на ім’я Черніга або Чернеча. Тим більше, що таке ім’я зустрічається в родинних слов’янських народів поляків і чехів.
Легенда про Чорну могилу
На території Чернігова багато курганів дохристиянської доби. Вони приховують безліч таємниць, одна з яких пов’язана з трагедією княжни Предслави Чорної. У період з 948 по 968 роки в Чернігові правив племінник київського князя Ігоря Рюриковича (до речі, якого також звали Ігор) на прізвисько "Чорний". У
Легенда про привид ченця Тарасія
На схилах Болдиних гір стоїть Троїцько-Іллінський монастир, який виник на місці більш раннього печерного монастиря, заснованого в 1069 році святим Антонієм Печерським. Антонієві печери є великим комплексом підземних споруд, до якого належать каплиці з похованнями та келії, а також церкви святого Антонія, Миколи Святоші і святого Феодосія Тотемського. Остання, до речі, сягає висоти восьми з половиною метрів. Загальна протяжність печерних відомих ходів становить понад 350 метрів, хоча, подейкують, що ведуть вони аж до Києва. З печерами пов’язано відразу кілька легенд. Одна з найвідоміших оповідає про таємничий серпанок у кінці одного з тунелів, який іноді набуває силуету людини в рясі. Поруч з цим місцем на стіні є напис: "Врятуй, Боже, раба Твого Тарасія". Співробітники музею Антонієвих печер кажуть, що зустріти привида ченця Тарасія найчастіше можна під час великих релігійних свят. Ще одна легенда пов’язана з татарами. Коли в XII столітті вони захопили місто і увірвалися в монастир, ті з них, що кинулися переслідувати ченців у печерах, зникли без сліду.
Легенда про Мотрю Кочубей
Будинок полкової канцелярії в Чернігові є архітектурною пам’яткою XVII століття. Побудована наприкінці 1690 року і належала чернігівському полковнику Якову Лизогубу. Але серед місцевих жителів він більш відомий як будинок Мазепи. За однією з легенд, після смерті Якова Лизогуба його дружина продала будинок Івану Мазепі. У темних підвалах будинку гетьман Мазепа заховав бочки зі скарбами. І саме тут він таємно зустрічався із власною юною хрещеницею Мотрею – дочкою генерального писаря Василя Кочубея. За гріховний зв’язок з хрещеним мати прокляла Мотрю і з того часу її неспокійна душа блукає світом. Щороку в ніч на Пречисту вона з’являється біля будинку Мазепи і благає перехожих благословити її прокляту душу православним хрестом, обіцяючи відкрити таємницю скарбів гетьмана.
Легенда про чернігівського вурдалака
Одна з легенд міста розповідає про "українського Дракулу" – знаменитого полковника-упиря Василя Касперовича Дуніна-Борковського. Відомо, що він мав звання генерального обозного Війська Запорозького і був одним з найбагатших людей Гетьманської України. На його кошти в Чернігові були побудовані такі об’єкти: Вознесенська церква, церква Петра і Павла, трапезна і келії Єлецького монастиря, відреставровані Спасо-Преображенський та Успенський собори, П’ятницький монастир. Помер він у 1702 році. Поховали полковника з усіма почестями в Успенському соборі Єлецького монастиря. Кажуть, що після смерті полковника в місті почали відбуватися страшні речі. Рівно опівночі з воріт Єлецького монастиря вилітала примарна карета, запряжена вороними кіньми, в якій сидів покійний полковник Дунін-Борковський. Карета везла господаря до його маєтку на Чорній кручі над Десною. Там мрець обходив свої володіння, а перед світанком зупинявся біля старого колодязя і вказував у нього пальцем. З першими півнями привид зникав. Коли терпіння містян вичерпалося, процесія священиків на чолі з архієпископом Іоанном Максимовичем зупинила примарну карету на мосту і змусила повернути назад. Коли труну Борковського витягли зі склепу та відкрили, обозний лежав у ній, мов живий, а в зубах у нього диміла люлька. Груди упиря пробили кілком і перепоховали його в родовому маєтку на березі Десни. Тієї ж ночі містом пройшла сильна гроза, річка вийшла з берегів і затопила місце поховання.
Легенда про чавунні гармати на Чернігівському Валу
Чернігівський Вал – популярне місце прогулянок мешканців міста і туристів. Колись тут розташовувалася цитадель Чернігівської фортеці – княжий дитинець. Наприкінці XIX століття усі оборонні споруди фортеці були знесені, а на їх місці засновано парк. Нині вздовж Чернігівського Валу можна побачити 12 чавунних гармат, які не тільки прикрашають це місце, але і є однією з головних визначних пам’яток міста. Точне походження їх невідоме. За однією з легенд, вони здавна стояли на бастіонах Чернігівської фортеці, а інша легенда свідчить, що гармати подарував місту Петро I за відвагу чернігівських козаків у війні зі шведами. Кажуть, що спочатку знаряддя були бронзовими, але з часом бронзу замінили на чавун. Однак, одна з найпопулярніших легенд оповідає про те, що колись ці гармати слугували своєрідним "гарбузом по-чернігівськи". Місцеві дівчата, якщо не хотіли йти на побачення, призначали кавалерам зустріч "біля 13-ої гармати". Нещасні приходили на призначений час і довго шукали неіснуючу 13-ту гармату.
Легенда про будинок-корабель
Незвичайний двоповерховий маєток знаходиться в центральній частині Чернігова, на вулиці Хлібопекарській. Називається він кораблем не просто так. Маєток був побудований у 1906 році за проектом Григорія Остапенка – колишнього морського офіцера. Проживаючи в сухопутному Чернігові, капітан Остапенко замислив збудувати будинок, який нагадуватиме йому військовий корабель. Зовні будівля виглядає як гарний маєток у стилі модерн, родзинкою його є невеликий балкончик на другому поверсі. Згідно із міськими легендами, саме з цього балкончика господар будинку скидав "трап", по якому гості мали заходити до його будинку. Усередині на них чекали вузькі гвинтові сходи, по яким, як на справжньому кораблі, гості спускалися до банкетної зали. До речі, назви кімнатам капітан також давав морські: туалет він називав гальюном, кухню – камбузом, а кухаря – коком. Якщо придивитися, то і сьогодні на кованому балкончику можна побачити невеликі дверцята.
Легенда про срібні ворота Борисоглібського собору
Борисоглібський собор один з найдавніших храмів України. Він будувався як усипальниця князів роду Давидовичів у період з 1120 по 1123 роки. За довгий час існування собор не один раз руйнували і перебудовували. Щоразу його архітектурний вигляд набував нових обрисів, доки в 1950-х роках йому не повернули первісного вигляду. Нині Борисоглібський храм є музеєм Національного архітектурно-історичного заповідника "Чернігів стародавній". Один з головних його експонатів – срібні царські ворота з позолотою. Існує легенда, що ворота виготовлені зі срібного язичницького ідола, якого знайшли глибоко під землею під час будівництва нинішнього Чернігівського колегіуму. Вага ідола становила близько 50 кілограм. За наказом гетьмана Мазепи в одній із майстерень німецького міста Аугсбург з нього створили цей шедевр ювелірного мистецтва заввишки близько 2,5 метрів. В наші дні ворота все ще в гарному стані.
Легенда про золото Полуботка
У листопаді 1723 року наказного гетьмана Павла Полуботка було заарештовано і відправлено до Петропавлівської фортеці. За легендою, перед своїм арештом він таємно віддав на зберігання Банку Англії 200 тисяч золотих монет під відсотки. У заповіті Полуботок зазначив, що внесок можуть забрати тільки його прямі нащадки, але лишень тоді, коли Україна стане незалежною. Спроби повернути золото до України робилися не один раз, але до сьогодні скарби так і не було знайдено. Цікаво, що сімейний склеп Полуботків було випадково знайдено в Чернігові під час земляних робіт біля Успенського собору Єлецького монастиря. У просторому кам’яному приміщенні на глибині одного метра були виявлені чотири дерев’яні труни. На одній з кришок лежав срібний хрест, гравірування на поверхні якого вказувала, що там знаходиться прах Леонтія Полуботка – рідного батька гетьмана Павла Полуботка. Ще один об’єкт, пов’язаний з ім’ям гетьмана, – церква Михайла і Федора, а також будинок колишньої духовної семінарії. Обидві ці будівлі стоять на місці гетьманського палацу. Подейкують, що до його напівзруйнованих підземель зуміли колись пробратися відчайдушні хлопці, всередині вони випадково побачили ніші, де за ґратами лежали скелети людей. Також недалеко від Чернігова в селищі Любеч можна побачити кам’яницю Полуботка. Нині там відкрито музей.
Легенди П’ятницької церкви
З часів Київської Русі до наших днів збереглося не так багато споруд. Церква Параскеви П’ятниці, побудована наприкінці XII – початку XIII століття, є архітектурним представником того історичного періоду. За довгу історію вона неодноразово руйнувалася, добудовувалася і перебудовувалася. Старовинна легенда оповідає про те, що коли в 1239 році монголо-татари захопили і зруйнували Чернігів, залишилася непорушною лише П’ятницька церква. Ченці, жінки і діти замкнулися в ній та тримали оборону. Церква змогла витримати всі атаки, але коли закінчилися останні запаси води і хліба, захисники-ченці піднялися у верхню частину храму і викинулися на списи кочівників. Після цього церкву кілька разів руйнували і відновлювали знову. З 1991 року П’ятницька церква – діючий храм Української Православної Церкви Київського Патріархату. З тильного боку можна побачити вмурований в стіну камінь, який, подейкують, виконує бажання.
Коментарі
Дописати коментар