Вбиті росією: Горова Лілія. Коленченко Петро. Салабута Володимир

Трагічно загинула Лілія Михайлівна Горова, жителька села Соснівка, якій цього року виповнилося 60 років. Все своє життя вона присвятила дітям та освіті — викладала хімію й біологію у місцевій школі, виховала не одне покоління учнів.

За розповідями очевидців, у момент ворожої атаки жінка намагалася допомогти людям — від вибуху почалася пожежа, і вона кинулася рятувати. Разом із сусідкою вони бігли в під’їзд. Сусідка бігла попереду, а Лілію Михайлівну уламком поранило у спину — вона впала прямо на жінку, яка була перед нею….

Чоловік одразу повіз її до лікарні, але врятувати жінку не вдалося.

«Вона завжди приходила на допомогу, навіть серед ночі», — кажуть односельці.

Соснівка втратила людину, яка була для громади взірцем доброти, порядності й любові до людей. У селі сумують усі — учні, колеги, сусіди.

У Лілії Михайлівни залишилися чоловік, діти та онуки.

Єдиний загиблий після атаки російського безпілотника по залізничному вокзалу в Шостці 4 жовтня 2025 року — 71-річний Петро Коленченко із села Дробишів, що на Чернігівщині. З ним попрощалися 6 жовтня. За словами родичів, БпЛА влучив у тамбур потяга, де перебував 71-річний чоловік зі своїм велосипедом.

Петро Коленченко повертався додому, коли росіяни атакували безпілотниками залізничний вокзал. Чоловік перебував у приміському потязі сполученням "Терещенська — Новгород-Сіверський", який на платформі чекав на відправку.

"Наш родич, Петро Олексійович, не виходив довго на зв'язок. Після того, коли ми дізнались, що вокзал обстріляли безпілотниками, я поїхав, знайшов начальника залізничного вокзалу. Він мене підвів до місця, де відбулась трагедія. Розбитий вагон, поліція і лежало тіло. Я дивився, тіло було дуже понівечене, не було голови, частина тіла була обпалена. Тому за зовнішніми ознаками впізнати його було неможливо", — каже родич загиблого Владислав.

Чоловік постійно подорожував зі своїм велосипедом, розповідає сестра загиблого Анна Ляшенко.

"Приміський потяг має один вагон. Він там у тамбурі з велосипедом і стояв, тому так і вийшло. Він хотів то до м’ясного павільйону, то базаром походити. Я його просила: «Гримить добу цілу — не їдь, будь ласка. У нас все є, крім хліба». Не послухав".

"Між локомотивом та вагоном, у тамбур, де вони з’єднуються, туди відбувся основний удар. Найімовірніше, він там і перебував разом з велосипедом. Видно, він тільки прямував на посадку. Я заліз прямо до вагона, у те місце, куди влучив безпілотник. Там все було понівечене від вибуху і лежав цей велосипед. Він був розламаний на дві частини й від безпілотника лежала частина двигуна", — говорить родич загиблого Владислав.

За одягом та залишками велосипеда рідні змогли впізнати Петра.

Загиблий був комунікабельним і дуже активним, каже місцевий священник В'ячеслав Павленко. За день проїжджав велосипедом десятки кілометрів, їздив улітку і взимку.

"Я з ним нещодавно розмовляв на тему ремонту колонки. Він переживав, що колонку не ремонтують: «Підемо разом із тобою до мерії, щоб сказати, щоб нам колонку відремонтували». Я кажу: «Я ж нічого не зроблю, Петре Олексійовичу, що колонку не ремонтують, це ж не моя компетенція»".

21 жовтня 2025 року російські війська завдали масованого удару по Новгороду-Сіверському. Унаслідок обстрілу загинули четверо людей. Серед них — інженер з лісового господарства філії "Північний лісовий офіс", 38-річний Володимир Салабута, повідомили у компанії.

Володимир отримав осколкове поранення грудної клітини біля будинку, де проживав.

Близько 17:00 його серце зупинилося.

«Ще одне життя українського лісівника забрала війна, яку принесла росія. Це болюча втрата для колективу філії «Північний лісовий офіс» та для всієї нашої великої лісівничої родини ДП «Ліси України"», - коментують у компанії.

«З ним завжди було легко працювати. Спокійний, стриманий, відповідальний — справжній професіонал своєї справи. Працював на прикордонні, завжди віддавався роботі повністю. Для всіх нас це великий шок. Важко прийняти, що його більше немає…», — згадують колеги.

Володимир Салабута закінчив Харківський національний аграрний університет ім. В.В. Докучаєва у 2009-му.

Після навчання працював у Краснохутірському лісництві помічником лісничого, а згодом обіймав різні посади — адміністратора системи електронного обліку, майстра на ділянці переробки деревини, інженера з лісових культур та лісовідновлення.

У Володимира залишилися дружина Віра та 5-річний син Євген. У Північному лісовому офісі повідомили, що будуть підтримувати їх.