Загиблі герої Чернігівщини: Сила Олександр. Кладкевич Олександр. Бурий Іван

Старший сержант Олександр Сила народився 22 вересня 1983 року у селі Слабин (нині Гончарівська громада).

Закінчив місцеву школу. У 2002 році здобув спеціальність "слюсар з ремонту автомобілів" у Чернігівському вищому професійному училищі №15. Потім проходив строкову військову службу в армії. У 2007 році одружився. У тому ж році вивчився на електромонтера та працював за цією спеціальністю в СПМК-604 у Чернігові. Пізніше займався виконанням ремонтів.

"У вільний час він дуже любив рибалити, цікавився мисливством. Ми з ним разом ходили у ліс по гриби. Він дуже любив наших донечок: у 2007 році у нас народилася Анастасія, а 31 грудня 2021-го — Уляна", — розповіла Суспільному дружина Олександра Наталія.

У травні 2022 року Олександр долучився до лав 105-го прикордонного загону. Ніс службу на кордоні з Білоруссю, у Новгороді-Сіверському. У серпні 2025-го його перевели до бойової частини. Він був інспектором прикордонної служби І категорії та начальником другої групи АГС гранатометного відділення прикордонної комендатури швидкого реагування 105-го прикордонного загону.

Загинув Олександр Сила 12 жовтня 2025 року під час виконання бойового завдання біля села Золотий Колодязь у Покровському районі на Донеччині. Відспівали бійця у Катерининському соборі у Чернігові, поховали у селі Слабин.

У нього залишились, дружина, дві донечки, батько та два брати.

Олександр Кладкевич народився 28 травня 1984 року у Михайло-Коцюбинському. Закінчив місцеву школу і вступив до Чернігівського вищого профтехучилища № 15 де здобув спеціальність слюсаря з ремонту автомобілів. Після навчання проходив строкову службу в Чернігівському залізничному полку на посаді водія. З 2004 по 2010 роки працював на посаді стрільця ВОХР 105-го прикордонного загону. Потім працював водієм перевантажувача Київського заводу залізобетонних конструкцій імені Ковальської.
28 квітня 2014 року був мобілізований, у складі 13-го батальйону територіальної оборони пройшов навчання у військовій частині "Десна", і з травня цього ж року брав участь в АТО на території Луганської і Донецької областей. Демобілізувався у квітні 2015 року, мав статус учасника бойових дій.
До повномасштабного вторгнення займався улюбленою справою ремонтом автомобілів Тесла в місті Ірпінь, де його і застала війна. Саша був привітним, доброзичливим, енергійним, люблячим батьком двох синів.
З першого дня повномасштабного вторгнення Олександр став на захист рідної землі, долучившись до лав 105-го прикордонного загону імені князя Володимира Великого, обороняв рідний Чернігів, ніс службу на кордоні з Білоруссю в населених пунктах Радуль, Семенівка Чернігівської області. Потім Олександр воював на інших напрямках, зокрема на Куп'янському, на Харківщині, у Слов'янську. У серпні 2025р. був направлений на Покровський напрямок. У військовій справі був надзвичайно вмотивованим, прагнув пізнати кожен нюанс зброї та тактики задля безпеки побратимів.
У бойових умовах проявляв відвагу, незламність духу, був прикладом мужності, хоробрості, без вагань виконував завдання на небезпечних ділянках фронту. Його самовіддана праця зберегла життя багатьом побратимам. Як розповідали його побратими, під час виконання бойових завдань він нерідко сходився з ворогом віч-на-віч та успішно відбивав атаки.
За життя був нагороджений
- медаллю "Учасник бойових дій",
-відзнакою Президента України "За оборону України",
нагрудним знаком Державної прикордонної служби України "За мужність в охороні державного кордону".

Іван Валерійович Бурий народився 3 березня 2002 року в селі Стольне Менського району Чернігівської області. Згодом, у дошкільному віці, разом із родиною переїхав до села Мощне.

У 2019 році закінчив Миколаївську загальноосвітню школу, а у 2020-му здобув освіту електрогазозварювальника в Чернігівському будівельному ліцеї. У мирному житті працював за професією в Чернігові. Після звільнення міста від російських окупантів продовжив працювати за фахом, а також займався ремонтом автомобілів — справою, яка була для нього не лише захопленням, а й допомогою людям.

28 червня 2024 року Іван Валерійович добровільно став на захист незалежності та територіальної цілісності України, підписавши контракт на військову службу. Свій перший бій молодий воїн прийняв на Харківщині. Згодом, поруч із досвідченими побратимами, проходив запеклі бої та штурми у Луганській області.

11 жовтня 2024 року після мінометного обстрілу противником Іван Бурий зник безвісти. Через рік результати ДНК-експертизи підтвердили, що Герой загинув у бою. Йому назавжди 22 роки...

«Бути воїном — жити вічно», — так говорив наш Захисник.

Добрий, сильний, мужній, з великим серцем і жагою до життя — таким його запам’ятають рідні, друзі, побратими та всі, хто знав Івана.

18 жовтня 2025 року Героя поховали на місцевому кладовищі в селі Мощне Березнянської громади. З невимовним сумом провели в останню путь Захисника України.