Скорботні жнива війни: Горбонос Костянтин. Раков Максим. Макарюк Ігор

Народився Костянтин Миколайович Горбонос 9 листопада 1986 року в селі Кнути. Навчався в Кнутівській, згодом у Шабалинівській школах. Закінчив Чернігівське вище професійне училище №15 та Чернігівський радіомеханічний технікум за спеціальністю «технік-механік з автодвигунів».

Від 2015-го до 2016 року проходив військову службу, був учасником АТО.

Костянтин одним із перших 24 лютого 2022 року прийшов до військкомату. Він був серед тих, хто відстояв Чернігів, отримавши тяжку контузію, коли ворожий танк підбив його вантажівку.

Побратими згадують про нього так:

«Вірно ніс службу військовим водієм. Не раз ризикував життям, під вогнем доставляючи боєприпаси, продукти та воду, вивозячи поранених і загиблих побратимів. Їздив у пекло Серебрянського лісу по кілька разів на добу, був і водієм, і провідником.

На Сумщині безперервно працював – щоранку й щовечора їздив на кордон, вдень виконував завдання по всій окрузі, спав лише кілька годин на добу. Яке серце таке може витримати? Не витримало.

Ми понад годину намагалися його повернути. Ми зробили все, що могли.

Він ніколи не відмовив нікому в допомозі й не відмовлявся від жодного із завдань».

На жаль, 7 жовтня 2025 року захисник помер на Сумщині.

Нагороджений медаллю «Учасник АТО» та медаллю «За оборону Чернігова».

У Чернігові 27 вересня 2025 року попрощалися з військовослужбовцем Максимом Раковим, який загинув 24 вересня внаслідок ракетного удару росіян по полігону у Гончарівському, що на Чернігівщині. Як розповіла Суспільному дружина бійця Юлія Ракова, там її чоловік проходив навчання.

"Ми з ним зідзвонилися за годину до самого удару. Він себе не дуже добре почував, прихворів трохи. Каже: «Ми йдемо в укриття, я там посплю»".

Юлія Ракова пригадує, як 24 вересня востаннє говорила зі своїм чоловіком Максимом. Каже: за годину після цього відбувся ракетний удар по полігону в Гончарівському.

"Почала хвилюватися, знаючи його, він би мені зразу подзвонив, сказав, що все добре, «я відпочиваю» чи ще щось. Дівчат-волонтерів стала розпитувати, хто що знає. Хлопцям понаписувала, попитала, чи виходив він, може, з кимось на зв'язок. До ранку ми нічого не знали, а зранку хлопці зателефонували і сказали, що Макс загинув".

Наступного дня після удару соцмережами почало ширитися відео росіян з підписом, що це момент удару по полігону Збройних Сил України. Зазначали, що удар завдали ракетами "Іскандер-М" та БпЛА типу "Герань". Юлія Ракова каже: до удару її чоловік був у Гончарівському протягом двох тижнів, розповідав, що над ними постійно літають розвідувальні дрони.

"Я питала: «Чи надійне укриття?». Він казав, що вони, мабуть, ще з радянських часів, але вони постійно в них переховувалися. Не було такого, що хлопці, скажімо так, забили на повідомлення про тривогу і нехтували нею. Я, оглядаючи тіло, вам скажу, що воно повністю ціле. Там дві тільки рани, і це травми не від осколкових, він би від них не загинув. Це якісь баротравми, політравми, які просто зсередини. А на лице дивишся — людина спить".

Із Максимом Раковим попрощалися у Катерининському соборі. Юлія говорить: чоловік пішов до війська добровольцем з перших днів повномасштабного вторгнення.

"Був у розвідці. Але захотів перевестися і вже як два місяці він був поближче до свого дому. Тим паче, що дитина в нас ще 9 років, він хотів більше з нею проводити часу, бо казав, що «за три роки я не приділяв їй стільки уваги». Це настільки якась дурна смерть, тому що пройти все найгарячіше, Донбас, Запоріжжя і загинути за 40 кілометрів від будинку — я не знаю…".

Станіслав Аніщенко так згадує про свого побратима Максима.

"Зарекомендував себе з доброї сторони, як побратим, як чоловік. Виконував свої завдання, ставився до побратимів, людей максимально ввічливо".

Поховали військовослужбовця на кладовищі у Ялівщині. У чоловіка залишилася дружина та дев’ятирічна донька Соломія.

Макарюк Ігор Іванович народився 19 червня 1985 року в Броварах. Навчався у 7 школі, потім закінчив професійно-технічне училище, де здобув спеціальність зварювальника.

У мирному житті працював на себе — мав власний магазин, займався підприємництвом та розвозив хліб.

Ігор Макарюк доєднався до ЗСУ у 2025 році. У селищі Гончарівське проходив навчання в школі індивідуальної підготовки. Прослужив трохи більше двох місяців.

Загинув 24 вересня 2025 р. через ракетний удар по Гончарівську.

Ігорю Макарюку було 40 років...

Його смерть - невимовний біль і втрата для рідних. Дві 1,5 річні донечки зростатимуть без тата...

Колеги та знайомі згадують Ігоря Івановича як щиру, усміхнену людину, майстра на всі руки, який завжди приходив на допомогу.