Загиблі герої Чернігівщини: Дубинський Олег. Ковтун Олександр. Олійник Роман

Народився Олег Дубинський 17 червня 1978 року в місті Прилуки. Навчався в Прилуцькій загальноосвітній школі №6, яку закінчив у 1995 році.

З 1999 по 2009 роки Олег працював ізолювальником III розряду в будівельно-монтажному цеху "Чернігівнафтогаз". З 2010 року працював у будівельних організаціях міста Київ і Київської області.

9 серпня 2023 року чоловіка мобілізували до лав ЗСУ.

Служив на посаді вогнеметника 2-го вогнеметного відділення взводу радіаційного хімічно-біологічного захисту.

Загинув боєць 26 липня 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Тимофіївка Покровського району Донецької області.

В нього залишилися двоє синів Володимир та Владислав.

Поховали Олега Дубинського на міському цвинтарі села Білещина.

Нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).

Солдат Олександр Ковтун (22.02. 1986 — 26. 09. 2025) народився в селі Підгайне. У 2001 році закінчив Носівську неповну середню школу №7, продовжив навчання у професійно-технічному училищі №33 села Мрин.

Змалку Олександр вирізнявся працьовитістю, любов’ю до природи та глибокою відданістю родині. Робота у Мринському лісництві бензопильщиком дала йому можливість поєднати любов до природи з відчуттям порядку та відповідальності. Він із захопленням збирав гриби, обожнював риболовлю. Олександр був душею компанії, оптимістом і людиною, навколо якої завжди збиралися друзі. У родині він був надійним сином, люблячим братом, відданим чоловіком та турботливим батьком двох синів — Артема та Артура, яких виховував разом із дружиною Юлією.

З перших днів повномасштабного вторгнення росії в Україну став на захист Батьківщини. Разом з побратимами пройшов важкі бої по всі й лінії фронту, а згодом поповнив ряди славнозвісної третьої окремої штурмової бригади, де брав активну участь у штурмах ворога. Олекандр пройшов довгий і надзвичайно виснажливий шлях Воїна і захисника.

Перебував у «кільці» під Авдіївкою, воював на «нулі» у Бахмуті та в найгарячіших точках Донеччини й Луганщини.

Попри численні контузії, продовжував службу як навідник у підрозділі протиповітряної оборони — артилерійському взводі зенітної артилерійської батареї дивізіону військової частини.

9 серпня 2025 року, на Харківщині, будучи старшим вогневої групи, виявив виняткову мужність і військову майстерність. У ході масованої атаки ворога особисто знищив кулеметним вогнем чотири ударні дрони, а його група ліквідувала ще кілька FPV-дронів та боєприпас «Ланцет». Завдяки його діям було врятовано життя побратимів і збережено військову техніку.

Військовий шлях Олександра Вікторовича — це приклад справжнього воїна: від перших днів стояв у найгарячіших точках, обороняв, штурмував, прикривав побратимів і до кінця залишався вірним присязі.

Роман Олійник народився 3 січня 1989 року в багатодітній родині в селі Білоцерківці на Ніжинщині (нині Новобасанської громади). Закінчив Білоцерківську школу, навчався у Козацькому НВК.

"Після строкової військової служби хлопець повернувся в рідне село, трудився задля добробуту сім’ї та громади. Працював у місцевих підприємців, у ПП «Агропрогрес» та ТОВ «Земля і воля»", — пишуть про Романа Олійника у громаді.

Мирне майбутнє перекреслила повномасштабна війна. Будучи справжнім патріотом України, не міг залишитися осторонь біди, що принесла російська орда на нашу землю. Без вагань став на захист Батьківщини. З 19 квітня 2022 року захищав свободу і незалежність нашої держави в лавах Збройних Сил України. 

В складі 1-ої окремої танкової Сіверської бригади брав участь в бойових операціях Збройних сил України по визволенню Харківщини, наступальних діях в Запорізькій області, брав участь в обороні Бахмута, знищував ворога на Сході України: під Костянтинівкою і Білогір’ям, Авдіївкою і  Покровськом, Лиманом і Мар’їнкою, Великою Новосілкою і  Старомайорським. Разом зі своїм підрозділом обороняв Сумщину та брав активну участь в бойових діях на території Курської області російської федерації. Пройшов всі найгарячіші точки бойових протистоянь з російським окупантом.

За сумлінне служіння українському народу, зразкове виконання обов’язку по захисту Батьківщини нагороджений численними грамотами військового командування, Почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий Хрест».

15 лютого 2025 року, зберігаючи вірність військовій присязі, під час виконання бойового завдання по захисту суверенітету та територіальної цілісності України, головний сержант Олійник Роман Сергійович отримав поранення, несумісні з життям. Бойовий шлях відважного воїна обірвався біля населеного пункту Лебедівка Суджанського району Курської області.      

Похований 01 жовтня 2025 року в селі Білоцерківці (Ніжинський район, Чернігівська область).