Загиблі герої Чернігівщини: Слезний Василь. Моложон В’ячеслав. Урванцев Олександр

Слезний Василь Сергійович народився 12 лютого 1997 року у Ковчині. Єдина дитина у родині. Після закінчення Ковчинської школи навчався у Чернігівському технікумі комп'ютерних технологій та механізації, де здобув фах автослюсаря.

До мобілізації працював кілька років на військових об'єктах Укртрансбуд.

14.10.2024 року мобілізований на військову службу. Долучився до лав Національної гвардії України.

Останній час разом з побратимами тримав оборону на Донеччині. 18 вересня при виході з позицій отримав осколкове поранення.

Переніс операції у госпіталях. Медики до останнього боролися за життя молодого воїна. Але, на жаль, 06 жовтня 2025 року серце Василя Сергійовича Слезного зупинилося назавжди.

Батьки втратили єдину дитину. Громада - ще одного славного сина.

В’ячеслав Миколайович Моложон народився 7 жовтня 1971 року в селищі Холми Корюківського району Чернігівської області, де закінчив середню школу. Фах столяра-паркетника здобув у місті Києві.

З 1996 року проживав у селі Малютянка. Працював складальником меблів у місті Боярка. В’ячеслава знали як чесного, працьовитого і добросердого чоловіка, щирого та чуйного сім’янина.

Разом із дружиною виховали чотирьох дітей – двох синів і двох донечок, дочекався внуків. Родина була для нього найбільшою гордістю. А сини, беручи приклад з батька, з перших днів повномасштабної війни добровільно стали на захист України.

8 серпня 2024 року був мобілізований Фастівським РТЦК та СП до лав Збройних Сил України, служив у 36-й окремій бригаді морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського.

З 22 жовтня 2024 року вважався зниклим безвісти. Його життя обірвалося на Курському напрямку під час виконання бойового завдання, на передовій боротьби за нашу державу, але пам’ять про нього залишиться навіки.

В’ячеслав Миколайович був люблячим чоловіком, батьком і дідусем, добрим сусідом і справжнім патріотом своєї землі. Він віддав найдорожче – своє життя – заради миру, свободи та майбутнього своїх дітей і всієї України.

Олександр Петрович Урванцев народився 26 липня 1989 року в Мені. Навчався у Менській гімназії, потім у Чернігівському професійному будівельному ліцеї, де здобув фах зварювальника. Після строкової служби у Збройних силах України вступив до Чернігівського національного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка, щоб стати вчителем фізкультури.

Після навчання Олександр працював тренером, паралельно охоронцем, а згодом захопився відеозйомкою. Самостійно придбав камеру, дрон, техніку для зйомок. «Йому це дуже подобалося, — згадує друг Тарас Набок. — Він почав знімати весілля, свята, спортивні події, а потім став оператором телеканалу “Дитинець”. Це була його стихія».

З 2017 року Олександр працював на телеканалі «Дитинець». У 2023 році пройшов інженерний онлайн-курс “Народний FPV”, де отримав сертифікат оператора дронів. Його професіоналізм, уважність і любов до кадру вирізняли його серед колег.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Олександр не залишив свій фах — фіксував воєнні злочини російської армії у Чернігові. Разом із журналісткою Олександрою Мілашевською він виїжджав на місця обстрілів, знімав зруйновані будинки, школи, лікарні. Саме завдяки його роботі світ побачив реальні наслідки російських атак на Чернігівщині.

Після деокупації Чернігова Олександр продовжив знімати сюжети про відновлення міста, долучився до культурних і туристичних проєктів — “Відкривай Чернігів” та “Kolo Clubs”. Але водночас готувався до військової служби. Його цікавили дрони, він збирав і випробовував їх, тренувався, шукав підрозділ, де міг би застосувати свої знання.

У вересні 2024 року Олександр Урванцев підписав контракт із 3-ю окремою штурмовою бригадою. Пройшов навчання за кордоном, опанував нову техніку і став оператором великих бойових безпілотників.

Олександр брав участь у визволенні населеного пункту Надія на Харківщині, прикриваючи наступ українських військових дронами. Він віддавав себе справі повністю — так само, як колись своїм сюжетам.

7 жовтня 2025 року Олександр Урванцев загинув поблизу села Чернещина Ізюмського району Харківської області, виконуючи бойове завдання. Йому було 36 років. У невтішному горі залишилися батько та сестра Воїна, рідні, друзі, однокласники, побратими — всі, хто знав Олександра. 16 жовтня Менська громада провела свого земляка — Воїна, журналіста і телеоператора Олександра Урванцева — в останню земну дорогу.  Попрощатися з Героєм прийшли рідні, друзі, побратими, колеги, представники влади та органів місцевого самоврядування. Церемонія прощання розпочалася в Чернігові, а завершилася в рідній Мені, куди прибув кортеж із тілом Захисника. Поховали Воїна з військовими почестями на центральному кладовищі в рідному місті.