Загиблі герої Чернігівщини: Миронець Тарас. Дубовка Олександр. Пильник Вадим

Миронець Тарас Миколайович народився 05 серпня  1981 року в смт. Парафіївка Ічнянського (нині Прилуцького) району Чернігівської області у робітничій родині.

Шкільні роки минули в рідному селищі, адже навчався у Парафіївській ЗОШ І-ІІ ступенів, а після її закінчення поїхав до батькової сестри в с. Саливонки Білоцерківського району Київської області. У цьому населеному пункті знайшов свою долю, одружився, побудував міцну родину, проте овдовів через смерть коханої дружини.

З початком повномасштабного вторгнення військ російської федерації в Україну Тарас долучився до лав Збройних Сил України і виконував свій громадянський обов’язок в обороні та захисті суверенітету України.

Був спокійним, добрим, чуйним, урівноваженим, безкорисливим, допомагав тим, хто цього потребував, не вагаючись виконував будь – які прохання й доручення, не цурався ніякої роботи.

Дітей не мав.

Миронець Тарас Миколайович, відданий військовій присязі на вірність Українському народу, мужньо виконавши військовий обов’язок, в бою за Україну, її свободу і незалежність, загинув 10 жовтня 2025 року.

Похований 18 жовтня 2025 року в селищі Парафіївка Прилуцького району Чернігівської області.

Нагороджений медаллю "За військову службу Україні" (посмертно).

Олександр Дубовка народився 4 серпня 1976 року. Долучився до Сил Оборони України.

11 жовтня 2025 року воїн загинув.

Попрощалися із Олександром Дубовкою 18 жовтня 2025 року, поховали на кладовищі в рідній Ічні.

ПИЛЬНИК Вадим Олександрович народився 16 листопада 1981 року в місті Ніжині.

Навчався в гімназії № 10. З дитинства вирізнявся щирістю і відчуттям справедливості, не кривив душею, говорив прямо, завжди мав багато друзів.
У 2014 році закінчив Вінницький транспортний коледж. Працював майстром шляховим дільниці 1 групи дільниці діагностики колій виробничого підрозділу "Ніжинська дистанція колії регіональної філії "Південно-західна залізниця". Дуже любив життя і свою родину, все робив для того, щоб рідні були щасливими.
У цивільному житті гарно малював, вмів грати на гітарі, був душею компанії, організовував для родини незабутній відпочинок. Щедрий і добрий. Міг знайти з усіма спільну мову, до нього тягнулися люди.
З першого дня повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України долучився до лав ТРО і обороняв рідне місто.
Вадим мав бронь, відповідно, законне право не йти на війну. Але він був Справжнім Чоловіком.
Він відмовився від броні й 7 квітня 2022 року добровольцем пішов захищати нас всіх від ворога.
Воював на різних напрямках: Сумському, Запорізькому, більше року - на Покровському.
Головний сержант - командир бойової машини 2-го реактивного артилерійського взводу реактивної артилерійської батареї, старший сержант.
Учасник бойових дій.
Отримав відзнаку за сумлінну службу від головнокомандувача Збройних Сил України і Грамоту від командира військової частини за зразкове виконання службових обов'язків, мужність та героїзм при виконанні бойових завдань за призначенням, майстерність та професіоналізм.
Вірний побратим, на якого завжди можна було покластися, чесний, відповідальний, готовий підставити плече в найскладніших життєвих і бойових ситуаціях - таким Вадима пам’ятають усі, хто мав честь служити з ним. Воїн не боявся труднощів, не шукав легких шляхів. Він - людина-позитив, завжди вмів підняти моральний дух військових.
Вирушаючи на бойове завдання, був максимально відповідальним, обдумував кожну дію, чітко усвідомлюючи відповідальність за життя побратимів.
А найбільшою цінністю для Вадима була його родина. Воїн знав, за що стоїть та за що бореться.
Загинув 11 жовтня 2025 року в районі н.п. Новоандріївка Краматорського району на Донеччині внаслідок влучання ворожого fpv-дрона в бойову машину APR-40 під час виконання бойового завдання в районі виконання завдань за призначенням в ході ведення бойових дій. Смерть пов'язана з захистом Батьківщини та виконанням службових обов'язків.