Загиблі герої Чернігівщини: Стецюн Денис. Козлов Олександр. Куковицький Іван

26 жовтня 2025 року у Ніжині прощалися воїном — Денисом Стецюном. Його поховали на Алеї Слави. Молодий, сильний, із відкритим серцем — він пішов добровольцем і до останнього стояв поруч із побратимами.

Олександр Козлов народився у селі Голубівка на Чернігівщині. У 2018 році закінчив школу, після якої вступив до Сокиринського професійного ліцею. За словами побратима з позивним "Ред", на початку повномасштабного вторгнення Олександр вступив до тероборони Борисполя. Там жила його сестра, до якої він якраз приїхав.

"До нас прийшов у 22-му році, у березні, ми ще були як ДФТГ. Запальний хлопчина, який не хотів виїжджати. Усе хотів йти на фронт. Завжди було в нього бажання розвиватися, особливо по зброї. Він цим марив, читав, дивився в інтернеті, фейсбуці. Учив уже дорослих дядьків, як їм треба користуватися зброєю".

Олександр був учасником Харківського контрнаступу, боїв під Бахмутом, у Часовому Ярі та Серебрянському лісі. Брав участь у Курській операції.

"Він на Курщині теж врятував хлопців. Там був такий бій страшний. Він витягував поранених, надавав допомогу. І після Курська і Сумщини, можна так сказати, ми переїхали на Дніпропетровщину".

Старший сержант з позивним "Лірик" служив разом з Олександром у другому механізованому батальйоні "Росомахи" 67-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. З його слів, Олександр був штурманом у машині. 26 жовтня він забирав побратимів з позицій на Дніпропетровщині, коли по екіпажу влучив російський безпілотник.

"Він якраз посадив у машину хлопців, які були на позиціях, сам був у кузові. І хлопці, які з ним були, казали, що він почув його (безпілотник, — ред.). Не побачив, почув. Почав відстрілюватися. Відреагував швидко, але там, мабуть, не один був той дрон і майже весь екіпаж там постраждав, але Сашко загинув".

"Десь тиждень тому його бачив, забігав він до нас, сказав: «Сьогодні йду на бойові, вернуся і зустрінемося». Він пішов. І там залишився. Навіки".

Класна керівниця Валентина Мазуренко згадує Олександра таким.

"Саша був дуже добрим, чуйним, доброзичливим хлопцем, мужнім воїном. Завжди пам'ятатиму ті дні, коли він приносив до школи рулет із маком чи повидлом і розділяв його на всіх учнів класу, хоча він був куплений за останні копійки".

Поховали Олександра Козлова у рідній Голубівці. Крім сестри, у нього залишилися брат та матір.

"Він дуже справжній був, чистий, чесний. Умів майже все. Поспішав жити. І для нас це не те, що втрата, це частина сердець усіх. Дуже образливо, що ми живемо, а такі йдуть. Такі люди якраз і кують перемогу. І він вірив у перемогу", — згадує про Олександра його побратим "Лірик".

Народився Іван Куковицький 2 листопада 2000 року в місті Чернігів, але його дитячі та юнацькі роки минули у Старому Білоусі, куди батьки переїхала після народження сина. По закінченню Старобілоуської школи навчався в Чернігівському професійному ліцеї залізничного транспорту на електрогазозварника. Працював за спеціальністю в будівельній компанії «Основа-Буд».

А в грудні 2020 року був призваний на строкову службу до лав Національної гвардії України. І саме на службі його застала російсько-українська війна.

За власною ініціативою Іван постійно брав участь у різних військових навчаннях, охоче опановував медичну справу. І на Покровський напрямок вже їхав як бойовий медик.

Але 31 жовтня 2024 року під час евакуації бойових побратимів з міста Селидове Покровського району Іван потрапив під масовану атаку дронів, і після цього родина довгий час не мала про нього жодної вісточки. Івану назавжди лишилося 23 роки…

У нашого Захисника залишилися батьки, молода дружина і маленька донечка, яку він так і не встиг побачити за життя, але встиг дати їй ніжне та янгольське ім’я — Ангеліна.