Загиблі герої Чернігівщини: Костюченко Сергій. Степаненко Анатолій. Гуцул Руслан

Костюченко Сергій Олексійович народився 25 грудня 1969 року в селі Ладинка. Закінчив 9 класів Ладинської школи, після чого навчався в місті Чернігові в професійно-технічному училищі №18, де здобув фах тесляра.

Працював у колгоспі трактористом, а згодом — експедитором у санаторії «Десна».

Добрий, щирий, працьовитий — таким Сергія запам’ятають усі, хто мав щастя знати його особисто. Він завжди був готовий прийти на допомогу, мав добре серце та відкриту душу.

Від перших днів повномасштабного вторгнення — із 24 лютого 2022 року — пішов добровольцем боронити рідну землю. Служив у військовій частині А1815, був солдатом, старшим стрільцем – оператором стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти.

У період від 17 жовтня по 4 листопада 2023 року брав участь у запеклих бойових діях на території Донецької області. Саме там 4 листопада 2023 року в районі населеного пункту Старомайорське Волноваського району зв’язок із ним обірвався. Сергій вважався зниклим безвісти.

Відспівали воїна у Катерининській церкві в Чернігові, поховали в рідному селі.

Анатолій Степаненко народився 23 жовтня 1970 року в селі Карпилівка. Після закінчення місцевої школи навчався у Дігтярівському СПТУ, де здобув професію тракториста-машиніста.

У 1988 році його призвали на строкову військову службу, яку проходив у десантно-штурмових військах.

Після повернення додому працював трактористом і комбайнером у колгоспі "Дружба" та у ТОВ "Батьківщина". Одружився, разом із дружиною виховав трьох дітей. Згодом сім’я переїхала до села Горобіївка, де Анатолій Миколайович продовжив трудову діяльність.

У червні 2024 року чоловіка мобілізували до лав ЗСУ.

8 травня 2025 року поблизу Часового Яру  ворожий артобстріл знищив позицію наших бійців. Тоді саме Анатолій, попри контузію, допоміг побратимам вибратися з-під завалів і вийти з-під мінометного вогню. Усі залишилися живими.

15 травня чоловік зміг розпізнати напрямок ворожого наступу. Сам ліквідував двох ворогів. Це змусило решту групи росіян відступити.

3 червня разом із побратимами замінували шлях, яким рухалася ворожа техніка. Усе це під щільним вогнем артилерії, кулеметів і FPV-дронів. Завдання було виконане. Броньована машина противника підірвалася під час спроби проскочити лінію оборони.

У ніч із 5-го на 6 серпня Анатолій пішов на своє останнє завдання. Це була наднебезпечна операція – Анатолій зголосився добровольцем. Тоді росіяни розбили одну зі стратегічних позицій, і звʼязок з українськими бійцями був втрачений. Відновити контроль у тому секторі, поблизу Часового Яру, планував Анатолій із двома побратимами. Військові взялися облаштувати укриття під прицільним ворожим вогнем. Тоді старший солдат Степаненко вирішив відволікти увагу ворога на себе, щоб дати змогу хлопцям закріпитися на позиції. Анатолію вдалося. Він переміщався по відкритій території, коли на нього полювали ворожі БпЛА. Він зміг дістатися траншеї – «лисячої нори». Туди ворог поцілив FPV-дроном. Обвалився ґрунт. Анатолій опинився під завалами і загинув. Його тіло вдалося дістати згодом. Він врятував життя двох своїх побратимів і забезпечив повернення контролю Сил оборони над важливою позицією.

Анатолій Степаненко загинув 6 серпня 2025 року на Донеччині.

Поховали воїна у рідній Карпилівці.

Найвище звання "Герой України" та орден «Золота Зірка» присвоїв своїм Указом Президент Володимир Зеленський. Документ підписаний 24 лютого 2026 року, в четверту річницю повномасштабної війни.

Руслан Гуцул народився 3 липня 1977 року в місті Потсдам (Німеччина). У 1992 році закінчив середню школу в республіці Білорусь. Строкову службу проходив теж у Білорусі.

Коли переїхав в Україну працював комірником на фірмі "Дарія", потім — на фірмі з виготовлення тротуарної плитки. Понад 10 років був приймальником товару в магазині "Сільпо".

10 лютого 2023 року Руслана Гуцула мобілізували до лав ЗСУ. Службу розпочав у 405-му батальйоні, воював на Куп'янському напрямку. Потім бійця перевели в 3-тю окрему штурмову бригаду, мав звання старший солдат.

Під час виконання бойового завдання на Покровському напрямку зник безвісти 13 березня 2024 року. Через 19 місяців бійця визнали загиблим за допомогою ДНК-експертизи.

Поховали Руслана Гуцула в Чернігові на кладовищі Яцево.