Постаті: Борис Пилипенко
Борис Пилипенко брав безпосередню участь у створенні та діяльності Чернігівського етнографічного музею, а після об’єднання в 1923 році всіх музейних закладів міста завідував у Чернігівському державному музеї етнографічним відділом. Очолював етнографічну секцію Чернігівського наукового товариства, викладав історію мистецтва й архітектури в Чернігівському інституті народної освіти й Чернігівському індустріальному технікумі. Навесні 1928 року захистив дисертацію на тему «Млинарство на Чернігівщині».
На зламі 1920–1930-х років працював у Всеукраїнському історичному музеї ім. Тараса Шевченка в Києві (1929–1933), входив до Наукової експедиції з дослідження Полісся, якою керував О.Оглоблин. У лютому 1933 року Борис Пилипенко був заарештований і звинувачений у причетності до так званої Української військової організації, але за недоведеністю складу злочину його згодом звільнили. Деякий час він перебував на посаді наукового співробітника Всеукраїнського музейного містечка.
У квітні 1935 року Бориса Пилипенка заарештували вдруге. Військовий трибунал Київського військового округу в лютому 1936 року засудив його до семи років виправно-трудових таборів. Покарання він відбував у Соловецькому таборі особливого призначення. Але вже 9 жовтня 1937 р. особлива трійка НКВС Ленінградської області (склад: Заковський, Гарін і Позерн) винесла вирок Борису Пилипенку за контрреволюційну діяльність – розстріл.
Через два тижні після вироку, у складі 1111 ув’язнених «першого» Соловецького етапу, його відправили на баржі у Кємь, а далі – на станцію Ведмежа Гора, в ізолятор «БелБалтлага».
Уночі 3 листопада 1937 р. Борис Пилипенко був розстріляний в урочищі Сандормох у складі етапу з 265 «соловчан» (Лесь Курбас, Марко Вороний та інші). Розстрільною опербригадою співробітників НКВС «Белбалтлага» керував молодший лейтенант Георгій Алафер (1900 – 1973). Організовував страту та брав у ній безпосередню участь професійний кат, капітан НКВС Михайло Матвеєв (1892 – 1971).
«Варто наголосити на тому, що Борис Пилипенко вперше дослідив дзвін Мазепи (був відлитий 1699 р. у Глухові), який ще називають Голуб, на предмет мистецьких, технічних особливостей. Нині цей дзвін – у росії, в оренбурзі, і навряд чи його колись повернуть в Україну. Але нині дуже важливо, що Борис Пилипенко хоча б його описав, проте за життя цей його нарис залишався чернеткою, не був виданий. Але значення його праці – дуже велике», – пояснив Максим Блакитний.
Загалом, у 30-ті роки фабрикували тисячі справ проти української інтелігенції, які закінчувалися розстрілами та фізичним знищенням цвіту української нації.
Коментарі
Дописати коментар