Скорботні жнива війни: Самченко Олександр. Рослик Олександр. Вітько Іван

Олександр Самченко народився 7 травня 1978 року у місті Глухів Сумської області.

У 1993 році закінчив дев'ять класів школи №1. Потім вступив до Київського військового ліцею імені Івана Богуна. Згодом закінчив Харківський інститут танкових військ з професійним спрямуванням за спеціальністю "інженер-механік".

Після закінчення інституту військового направили для подальшого проходження служби в розпорядження командира військової частини А0666 Південного ОК. З того часу Олександр Самченко проходив службу на різних посадах, зокрема був начальником групи матеріально-технічного забезпечення Чернігівського 8 ВСП. Із цієї посади був звільнений у запас у зв’язку з закінченням строку контракту у серпні 2021 року.

Із жовтня 2023-го чоловік знову долучився до лав ЗСУ. Був старшим офіцером групи безпеки військової служби військової частини А5752. Потім старшим офіцером групи внутрішнього контролю військової частини А5160.

Як розповіла Суспільному дружина Олександра Оксана, у чоловіка було чотири ротації в Донецькому напрямку. 7 листопада 2025 року підполковник Самченко помер від інфаркту. Поховали захисника у Чернігові на кладовищі "Яцево". У нього залишилися дружина, син та донька.

Олександр Рослик народився 13 травня 1982 року у Чернігові. Навчався у школі №34. Потім закінчив Чернігівський державний інститут економіки і управління за спеціальністю "банківська справа". Працював у КП "Чернігівводоканал".

На початку повномасштабної війни, у лютому 2022 року, разом з батьком — Сергієм Росликом — добровільно долучився до оборони Чернігова.

"Так сталося, що 3 березня 2022 року батько загинув внаслідок російського авіаудару по 18-й школі. Тоді Олександр чудом залишився живим. Після цього він підписав контракт з ЗСУ", — згадує сестра Олександра Наталія.

Був командиром мінометної роти, воював у Соледарі на Донеччині. Має нагороди.

"Потім потрапив до лікарні з хворобами, набутими під час служби у війську. Через це влітку 2024 року його списали у запас", — розповідає сестра.

Вранці 7 листопада 2025 року Олександр помер. Попрощалися та поховали захисника у Чернігові, на кладовищі у Ялівщині, поряд з батьком. У нього залишилися мама, сестра і племінниця.

Іван Вітько народився 22 квітня 1983 року в селі Озеряни на Бобровиччині. Початкову освіту здобував у сільській школі, згодом родина переїхала до Носівки, де хлопець продовжив навчання у Носівській школі №1. Після закінчення працював на різних роботах в столиці. Останнє місце роботи — НВКЦ "ПРЕС".

Мобілізували Івана 6 квітня 2022 року. Воював на різних напрямках фронту: прикордоння, Сумщина, Покровськ, Донеччина.

Поблизу Куп’янська сержант Іван Вітько зазнав поранення внаслідок влучання російського FPV-дрона в автомобіль, у якому він їхав разом із водієм.

"Побратими його евакуювали оперативно до стабпункту. Адже водію авто дивом вдалося вціліти. Стан Івана був дуже важкий, стабілізаційні заходи дали можливість перевезти його з Харкова до шпиталю в столицю. Однак всі зусилля медиків, молитви рідних виявилися марними..." — пишуть в громаді.

Помер воїн 10 листопада.

Поховали бійця у Носівці на кладовищі по вулиці Центральна.