Скорботні жнива війни: Гайдай Юрій. Волинко Роман. Притика Євгеній

Юрій Володимирович Гайдай народився 3 травня 1979 року в Хукалівці. Тут минули його дитячі та юнацькі роки. Після закінчення Савинської середньої школи вступив до Чернігівського державного педагогічного університету імені Т. Г. Шевченка, де здобув фах учителя фізичного виховання. Повернувшись додому, працював учителем у школі села Горобіївка.

У 2001 році був призваний на строкову військову службу, з 2002 по 2008 рік служив за контрактом. У 2004 році одружився. Згодом проходив службу в Ічнянському районі, з 2008 року – у місті Прилуки.

Під час бойових дій у зоні АТО виконував службові завдання на різних напрямках, за що був відзначений урядовими нагородами.

27 жовтня 2025 року у місті Прилуки Юрій Гайдай загинув.

Попрощалися із воїном 29 жовтня, поховали на кладовищі рідного села.

Волинко Роман Григорович народився 26.08.1987 в м. Ніжин. У 1999 році з мамою і братом переїхали до села Вересоч. У школі захоплювався спортом. Грав у складі сільської футбольної команди. Після школи навчався у Куликівському ПАЛ. Працював у ТОВ Гетьманське. Потім на різних роботах.

Свою долю знайшов у Вересочі. Одружився. З дружиною придбали у селі дім, виховували двох діток - сина і доньку.

До мобілізації Роман працював водієм-далекобійником.

У серпні 2022 року долучився до лав ЗСУ. Військову службу проходив на посаді водія відділення приймально-передавальних радіопристроїв радіотехнічної батареї військової частини А 1836.

Трагічно розпорядилася доля життям воїна. 30 жовтня 2023 року, повертаючись з відпустки до місця дислокації свого підрозділу, Роман Григорович загинув в автокатастрофі.

Євгеній Притика народився 28 березня 1990 року в Шабалинові.

У 2007 році закінчив 11 класів Шабалинівської школи.

Учителі згадують його як старанного, наполегливого, справедливого та енергійного юнака, який завжди мав власну думку і сміливо відстоював її. Євгеній умів згуртовувати людей, вирізнявся лідерськими рисами, користувався повагою серед однолітків, захоплювався технікою та спортом.

Ріс без батька, тож із юних років узяв на себе всю чоловічу роботу в домі. Був надійною опорою для мами, вірним другом для молодшого брата, з особливим теплом і турботою ставився до бабусі.

Після закінчення школи здобув освіту в Чернігівському професійному ліцеї залізничного транспорту, працював на різних роботах.

У квітні 2022 року Євгеній добровольцем став до лав захисників України. Починав службу такелажником артилерійського дивізіону. Продовжив - у складі відділення протитанкових керованих ракет батареї протитанкових керованих ракет військової частини, у званні старшого солдата.

На жаль, 1 листопада 2025 року наш земляк помер у місті Києві.