Цікава історія: мости Чернігова
Дослідник ХІХ ст. М. Домонтович вказував, що в урочищі Кордівка на шляху до Ніжина існувало також шість мостів. У передмісті Чернігова, а саме - у нинішньому мікрорайоні Бобровиця - було тоді ще 2 мости. Один з них, імовірно, - на лузі між селищем Бобровиця, яке до 1922 р. починалося від футбольного поля сучасного міського стадіону, і поселенням Кордівка. Ще ж треба враховувати, що русла р. Десна та р. Стрижень змінювалися впродовж століть.
Через Стрижень пролягав міст, збудований на одному з головних в’їздів до Чернігова – так званий Красний. За однією з версій, його називали Красний - красивий. Причому точна дата спорудження цього мосту нам не відома. В середині ХІХ ст. це був найбільший міст у Чернігові. У 1885 р. під час повені Красний міст було знесено, після чого його відбудовали, як свідчать тогочасні фото, знову деревяним.
Загальна довжина мосту складала близько 100 метрів, а висота була такою, що навіть під час найбільших повеней рух по ньому не припинявся. Та виявилося, це незручно ані для возів, ані для карет, тому у 1900 р. під час чергового ремонту міст понизили на півтора аршини (трохи більше 1 метра).
Коли повінь 1911 р. в черговий раз зруйнувала той міст, до справи нарешті підійшли більш відповідально. Міст ще деякий час був дерев’яним, але у 1914 р. застарілі конструкції розібрали та замість дерев'яних звели бетонні. Красний міст залишався головною транспортною артерією через р. Стрижень, тому на ньому встановили спеціальний поліцейський пост.
Тільки у 1964 р. цей міст знову реконструювали до його сучасного вигляду, таким ми його зараз і бачимо. Красний міст і сьогодні сполучає два береги р. Стрижень.
Вище за течією від Красного мосту поблизу будівель колишньої духовної семінарії на поч. ХХ ст. спорудили ще один міст. За місцем розташування він отримав відповідну назву – Семінарський. Тоді він був дерев’яний і проходив вулицею. Богуславською (нинішня вул. Полуботка). Міст був не дуже широкий і проіснував до середини ХХ ст.
Ще один міст через р.Стрижень звели під фортечним валом трохи вище стародавніх Водяних воріт за течією на місці Гноєвої греблі. Ще у другій половині ХVII cт. річку Стрижень перегородили греблею, яку пізніше називали Гноєвою. Вона мала доволі складну конструкцію, складалася з підйомних шлюзів і водяних млинів, а над ними проходив міст з перилами. Ставок, який тут утворився, почали назвали Архієрейським, адже він належав чернігівському єпископу.
У 1773 р. повінь зруйнувала Гноєву гать, і на її місці у 1783 р. збудували новий дерев’яний міст, але наприкінці XVIII ст. він уже потребував ремонту. Міст проіснував до ХХ ст., його використовували, щоб дістатись від Лісковиці, Кавказу та річкової пристані до Застриження.
Ще одна важлива міська магістраль здавна з’єднувала правобережну частину Чернігова з районами, розташованими на лівому березі. В ХІХ ст. це була вул. Стрітенська (сучасний проспект Перемоги). Вона перетинала р. Стрижень за допомогою дерев’яного Білого мосту, збудованого у 1899 р. У 1963-му замість дерев'яного мосту звели сучасний міст.
Були, звичайно, в Чернігові й інші мости, які будували та руйнували впродовж ХІХ – початку ХХ ст.
Зокрема, однією з найважливіших комунікацій була дорога з Чернігова на Ніжин, яка в давні часи пролягала пересіченою місцевістю. На шляху траплялися численні водні перешкоди: річки та озера. Тому навіть на короткому відрізку від колишньої Вознесенської площі (сучасне перехрестя вул. Шевченка – вул. Молодчого) до р. Десна задовго до ХІХ ст. були збудовані дерев’яні мости Зелений через р. Кордівка та Луговий через озеро (точніше, старицю).
Міст, який отримав назву Зелений, через русло колишньої р. Кордівка з’єднував колишню вул. Червоноармійську (тепер – вул. Оборонців Чернігова) з 1-ю Кордовкою та вважався найзначнішим з усіх мостів, що були на старій дорозі з Чернігова до Ніжина. Пізніше був споруджений так званий Палевий міст. Документи XVIII-XX ст. не вказують ні дати його побудови, ні місце розташування. Але за версією чернігівського краєзнавця В. Смоленцева, він слугував для переправи через третю значну водойму урочища Кордівки – озеро «Гулак». Щодо назви, є припущення про колір свіжої деревини. Через дрібніші перешкоди також перекидали містки, але вони залишилися невідомими через свою малозначущість.
Існував у нашому місті і так званий Синій міст – найзагадковіший зі стародавніх мостів Чернігова. Не відомо, чому він отримав таку назву та де був розташований. Згадують про нього на початку ХХ ст. Одні дослідники вважають, що Синій і Зелений – назви того самого мосту. Інші локалізують його як найближчий до паромної переправи.
Згідно з версією В. Смоленцева, Синій міст знаходився на відстані приблизно 1300 метрів від р. Стрижень по вул. Смоленській (продовження вул. Московської, а зараз це - вул. Шевченка), зовсім поряд з межею колишнього заміського маєтку архієпископа.
Якщо уявити собі довге півколо з одним кінцем біля Єлецького монастиря, цілком вірогідно, що його другий кінець опиниться біля схрещення сучасних вул. Блакитного та вул. Грінченка. Якраз там у 60-70-х рр. XX ст. річище Кордівка перетиналося залишками насипу, що з’єднував вул. Східну (нині вул. Блакитного) з луговою дорогою до поселення Кордівка. Тобто десь там і стояв у ХІХ ст. цей міст. Якщо Синій міст пролягав поблизу маєтку архієпископа, можливо, він і був його замовником.
На східній околиці Чернігова поштовий тракт починався від Вознесенської площі (сучасне перехрестя вул.Шевченка – вул.Молодчого) та проходив через Бобровицю. За версією В. Смоленцева, цей шлях перетинали річища давніх річок Немана та Каніної, через які пролягали дерев’яні мости.
Один з них знаходився навпроти сучасної вул. Кільцевої, конструкцією та довжиною нагадував Білий міст. Інший був розташований у районі сучасної райлікарні. Цей міст був у два рази коротший і складався з круглих колод, поверх яких лежав дощатий настил. Невідомо, чи були в цих мостів офіційні назви, але в народі один називали Фоків або Книрів (вірогідно, за ім’ям та прізвищем різних мешканців Бобровиці), а другий мав назву Савичів (за прізвищем поміщика, маєток якого десь тут був розташований). Цими мостами користувались навіть до середини XX ст.
Чернігів виник на березі р. Десна. Це найбільша лівобережна притока Дніпра. Відповідно, проблема щодо переправи з берега на берег існувала здавна. На «Абрисі Чернігівськом» - плані міста 1706 р. зображений міст через р. Десна. Цей шлях ішов повз Єлецький монастир знизу (зараз це вул. Довженко) та повертав на луки. Там була звичайна ґрунтова дорога, і поперек русла річки були поставлені човни, на яких робили настил. Це був перший малюнок Чернігівського мосту. Далі інформація про цей міст з’являється тільки у 1786-1787 рр. У 1847 р. з'явилося рішення будувати шосе Санкт-Петербург-Одеса, яке мало проходити через Київ і Чернігів. Завдяки цьому проєкту згодом і збудували більш надійний міст.
Дерев'яний Старокиївський міст через Десну збудований у 1859 р., він забезпечував сполучення між залізничною станцією та містом. До цього на лівий берег переправлялися поромом, який знаходився на одну версту вище за течією від місця розташування цього мосту. Під час великої повені частина автодороги, як правило була затоплена, і тоді рух тимчасово зупинили. У 1877 р. частина мосту була навіть знесена водою, а реконструйована наприкінці XIX – початку XX ст.
Після паводку 1908 р. цей міст знову довелося відбудовувати. У липні 1909 р. розпочалося будівництво нової головної транспортної переправи, що з’єднала обидва береги Десни поблизу Чернігова. У березні 1910 р. провели випробування середньої дерев’яної частини мосту. Для цього перевезли 7500 пудів каменю. В результаті міцність мосту визнали нормальною.
Будівництво завершили у вересні 1911 р. Частина мосту була дерев’яною, інша - зі збірного залізобетону. Його загальна довжина склала 600 метрів (а залізобетонна частина складала 250 метрів). На той момент це був найбільший міст із збірного залізобетону у тодішній Російській імперії. На його будівництво використали 262200 руб. - доволі значну суму.
Таким чином, у ХІХ ст. – на поч. ХХ ст. у Чернігові функціонували з десяток мостів. Щоправда, про деякі з них відомо мало або зовсім нічого. Втім, вони були невід'ємною частиною життя нашого міста у позаминулому столітті.
Коментарі
Дописати коментар