Загиблі герої Чернігівщини: Ремньов Павло. Дідовець Андрій. Очковський Владислав

Ремньов (Струговець) Павло Олександрович народився у м. Чернігові 6 березня 1996 року.

Чернігівську школу № 19 закінчив в 2013 році, після чого вступив до Чернігівського державного інституту економіки та управління на факультет «Менеджмент». У 2015 році пішов добровольцем на фронт в складі батальону «Айдар», перебував у зоні проведення АТО, стояв на захисті нашої держави. В листопаді 2018 року демобілізувався, почав мирне життя. Працював в туристичному комплексі «Бреч», вступив до НУ «Чернігівська політехніка», де продовжив навчання за обраною раніше спеціальністю. У 2021 закінчив навчання, одружився.З початком повномасштабного вторгнення убезпечивши свою родину та близьких, мобілізувався до сил Оборони України.Загинув під час виконання бойового завдання в м. Бахмут 17.01.2023 р. Павло був щирим патріотом України, поклав життя за краще майбутнє своєї Батьківщини.

Нагороджений : Орден «Воїнська доблесть» (серпень 2016), Орден Богдана Хмельницького ІІ ступеня (листопад 2016), Медаль «За бойові заслуги» (Посмертно).

Дідовець Андрій народився 12 травня 1996 року в селі Масалаївка Сосницької громади, з часом з родиною переїхав до села Синютин.

У 2011 році закінчив Пекарівську школу, після чого вступив до Чернігівського коледжу транспорту і комп’ютерних технологій, Чернігівського національного технічного університету, який закінчив у 2015 році.

Працював у Чернігові, але не за спеціальністю, а за покликанням. Працював у товаристві «Спорттехніка», виготовляв обладнання для дитячих майданчиків, тренажери для занять спортом.

З початком повномасштабного вторгнення окупантів на нашу землю Андрій повернувся у рідне село Синютин. Яке він любив, як Олександр Довженко у свій час любив Зачаровану Десну. Андрій теж кохався у природі, дуже любив рибалити. За характером він був доброзичливим, з гарним почуттям гумору, ділився з оточуючими всім на світі, завжди був готовий прийти на допомогу. У спілкуванні був простий і товариський, хоча завжди мав свою точку зору.

У травні 2022 року, після відступу росіян з Чернігівщини, Андрій отримав повістку.

Андрій не проходив строкову службу за станом здоров’я, та був готовий взяти до рук зброю. Він не вагаючись пішов до ТЦК.

Під час проходження медичної комісії в нього виявляють перелом ключиці, який потребував оперативного втручання. Операцію Андрію зробили в Корюківській лікарні – вставили пластину.

Влітку 2023 року, після того як поховали та відпоминали 40 днів за батьком, Андрій поїхав до ТЦК. 18 серпня він був мобілізований до лав ЗСУ. 2 місяці проходив навчання у Гончарівську на Чернігівщині. Далі був місяць в Конотопі, а потім 18 листопада 2023 року Андрій поїхав на навчання до Польщі.

За високі досягнення у військовій підготовці був нагороджений Грамотою. 27 грудня, перед Новим роком, після повернення з навчання в Польщі, Андрій був направлений на схід. Почались страшні бої з ворогом. Мамі він казав: «Мамо, тут таке пекло…»

Свою частину і своїх побратимів Андрій вважав сім’єю. Мав багато друзів. Будучи на фронті він думав про маму, брата. Як старший в сім’ї давав поради і підказував як краще зробити.

Служив Андрій Дідовець у складі одного з підрозділів військової частини А4980 на посаді старшого стрільця- оператора піхотної роти.

5 лютого 2023 року біля Кліщіївки на Донеччині був останній бій Андрія. Йому назавжди залишилось 27 років.

Попрощалися та поховали військового на кладовищі у Синютині.

Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Солдат Владислав Очковський народився 25 травня 1997 року у селі Хвилівка на Чернігівщині. Навчався у місцевій гімназії №17. Далі — у Чернігівському професійному ліцеї залізничного транспорту.

Був душею компанії для своїх друзів, які його поважали та любили.

У 2018 році — контрактна служба в ЗСУ, учасник АТО/ООС. Після закінчення контракту працював в аеропорту "Жуляни".

З першого дня повномасштабної війни повернувся до війська.

Загинув 31 січня 2024. Попрощалися з солдатом у Ніжині. Поховали в рідному селі.

У Владислава залишилась мама, сестра та кохана дівчина.

На стіні гімназії № 17 м. Ніжин встановлено меморіальну дошку на честь героя.

Нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).