Наукова еліта Чернігівщини: Осип Бодянський

Осип Бодянський – український філолог, історик, фольклорист, перекладач, видавець та письменник. Етнограф Ізмаїл Срезневський писав: “Не багато було в нас таких самовідданих діячів, яким був Бодянський, не можна не визнати його заслуг, заслуг важливих і гідних”.

Осип Максимович народися 12 листопада (хоча в деяких джерелах зазначено 15-го) 1808 року у Варві, Лохвицького повіту, Полтавської губернії (нині Чернігівська область) у родині священника. Початкову освіту здобув у духовному училищі Переяслава, потім вчився в Полтавській семінарії. Під час навчання Бодянський захопився вивченням пам’яток писемності. Зокрема Осип знайшов та передав до семінарської бібліотеки “Пересопницьке Євангеліє” – рукописну пам’ятку середини XVI століття, написану на західноукраїнському діалекті давньоруської мови.

1831 року Осип вступив до Московського університету на історико-філологічне відділення. Тоді ж познайомився з багатьма видатними особистостями – Миколою Гоголем, Михайлом Максимовичем, Іваном Давидовим та іншими. Під впливом Максимовича почав займатися питаннями історичного мовознавства й вивченням пам’яток усної народної творчості.

Закінчивши навчання в 1834 році, Бодянський захистив роботу “Щодо походження Русі”. Праця була укладена на основі лінгвістичних досліджень, де Осип спростовував теорію норманського походження. Тоді також з’явилася літературно-критичний опус присвячений творчості Квітки-Основ’яненка. За рік ще одне дослідження – “Розгляд різних думок про стародавню мову північних і південних русів”. У якому відстоював окремішність та своєрідність української мови.

Наступні два роки філолог працював викладачем історії та латини при Московській гімназії, водночас писав магістерську дисертацію “Про народну поезію слов’янських племен”, яку захистив в 1837-му.

Готуючись до професорського звання Осип Бодянського відправили в наукове відрядження слов’янськими землями. Основна мета поїздки – детальніше вивчити слов’янську історію, словесність, палеографію, а також налагодити зв’язки зі слов’янськими вченими-славістами.

За п’ять років Бодянський отримав цінні знання з історії, культури, етнографії і літератури слов’янських народів, вивчив їхні писемні пам’ятки. Повернувшись, обійняв посаду екстраординарного професора при катедрі історії та літератури слов’янських діалектів Московського університету.

У 1845-му Осип Бодянський став засновником та головним редактором видання “Читання в Імператорському Товаристві історії та старожитностей російських”. Тут він видавав матеріяли з історії України та народні пісні. Під його редакцією також вийшов “Літопис самовидавця” (козацький літопис староукраїнською мовою, одне з фундаментальних джерел із історії Східної Европи XVII століття, зокрема періоду Хмельниччини й Руїни в Україні). Ініціював видання “Пісні Угорської та Галицької Русі” Якова Головацького, а також “Історія Русів” (історико-політичний трактат, який підкреслював історичну відмінність та протистояння між Україною та Московією (Росією).

“Я вирішив будь-що оприлюднювати малоросійські літописи. Зібрав їх безліч і збираю безперестанку. Сподіваюся встигнути, і ніхто мене не наздожене навіть на українському коні. Я ж і сам козак. Після літописів візьмуся за офіційні документи, яких теж чимало”, – писав Бодянський Максимовичу.

У 1854 році Бодянський став членом-кореспондентом Академії Наук, а за рік блискуче захистив дисертацію “Про час походження слов’янських письмен”. Це було величезне дослідження з використанням чималої кількості джерел і коментарів до них.

Бодянський досліджуючи та вивчаючи історію, фонетику, стилістику та граматику мови, обґрунтовано доводив давність та самобутність української мови. Осип Максимович увів у вивчення ступінь порівняння української з іншими слов’янськими мовами. Також збирав народний фольклор, зокрема пісні, які побачили світ у 1978 році в книзі “Українські народні пісні в записах Осипа та Федора Бодянських”.

Бодянський приятелював із Шевченком, вони неодноразово зустрічалися й листувалися. Бодянський активно популяризував серед слов’ян творчість Кобзаря, надсилав його твори до Чехії та Хорватії. Під час заслання Тараса Григоровича також підтримував із ним зв’язок, надсилав книжки й листи. При підготовці до видання всеслов’янського альманаху, Осип Максимович включив до переліку творів п’ятнадцять робіт Шевченка.

У 1854-му Бодяського обрали член-кореспондентом Імператорської Академії наук, а надалі обіймав посаду декана історико-філологічного факультету Московського університету. На катедрі історії та літератури слов’янських діалектів університету Бодянський пропрацював до 1868 року. Проте наукову роботу не залишив, збирав і видавав пам’ятки писемності, окрема “Кирило і Методій. Збори пам’яток, до діяльності святих першовчителів і просвітителів слов’янських племен відносяться” та “Паннонське житіє Кирила” тощо. Як секретар Товариства історії та старожитностей Осип Максимович організовував книгообмін зі слов’янськими вченими. Результатом цього утворилася книжкова колекція Бодянського з робіт слов’янських та інших мов.

Помер Бодянський в Москві 18 вересня 1877 року. Похований на Новодівичому кладовищі.