Мистецька Чернігівщина: Степан Давидов
Батько – капітан, дрібномаєтковий чернігівський дворянин, усі троє синів якого отримали гарну домашню освіту, відвідували «приходську або монастирську» школу, були музично обдарованими. За законами імперії «музична академія» могла бути тільки в митрополії, колонії мали постачати туди свої таланти. От і мала співуча Україна спеціальні хори, звідки відбувалися набори «годных и искусных в пении певчих». У цих хорах учнів або «хлопцев» крім «четвериголосного и партесного пения, обучали струнной музыке по ноте, а именно скрыпице, гуслях и бандуре. Руководителями их в этом искусстве были особые мастера из иностранцев и из Малороссии». Саме з таких хорів у Петербург потрапили Марко Полторацький, Олексій Розум, Любисток, брати Давидови.
Старшого брата Івана у 1783 році привіз до Петербурга земляк-чернігівець, очільник головного російського хору Марко Федорович Полторацький, дід відомої Анни Керн. Одинадцятирічним Степан потрапив у Петербург, став учнем капели. Зрештою співучі Іван, Степан та Ілля були відібрані до Придворної капели, де головними репетиціями керував Марко Федорович Полторацький. За певний час Степан Давидов подружився з улюбленим учнем Полторацького – Дмитром Бортнянським. Згідно з імператорським наказом 1783 року, хор зобов’язували до участі в оперних і драматичних виставах, а також публічних хорових концертах і святах.
З 15 років Степан почав писати духовну музику, його перші твори частенько виконувалися в концертах капели, у присутності царствених осіб.
У 1797 році помер Марко Полторацький, і капелу очолив Дмитро Бортнянський, а Степан Давидов став її капельмейстером і вчителем співу. Д. Бортнянський домігся припинення участі хору в театральних виставах, щоб відокремити церковний спів від світського, збагатив його репертуар новими духовними творами вітчизняних і зарубіжних митців, серед них Д. Бортнянського та С. Давидова.
Кажуть, що Катерина ІІ хотіла відправити Давидова до Італії для удосконалення композиторської майстерності, але в той час у Росію прибув композитор Джузеппе Сарті – і Степан став його учнем (як тоді казали – пенсіонером). Разом із Сарті Давидов увійшов до кола передової петербурзької інтелігенції. Він відвідував літературно-музичні вечори, що організовував російський культурно-громадський діяч Микола Львов. У будинку М. Львова Степан познайомився з Г. Державіним, В. Капністом, Ф. Львовим, В. Трутовським.
У 1892 році італійський маестро повернувся додому. Степан Давидов працював капельмейстером, учителем співу в Дирекції імператорських театрів. Головним приорітетом його творчості стала театральна музика, для театру С. Давидов писав балети, дивертисменти, музику до вистав. У 1801–1802 рр. на замовлення царського двору композитор створив балети: «Увенчанная благость» і «Жертвоприношение благодарности», прем’єра яких пройшла з великим успіхом. Найкращим його твором вважають оперу «Леста, днепровская русалка».
На цей період припадає знайомство Степана Давидова з професором Московського університету Олексієм Мерзляковим. Обоє шляхетні інтелігенти, залюблені в літературу та музику. Частенько вони влаштовували змагання – хто швидше напише музику або вірш на загадану тему.
Мерзляков був безнадійно закоханий у свою ученицю Онисю Вельямінова-Зернову, зважився навіть посвататися, але різниця у віці та бюджетах сказали своє «ні». Професор затужив: «Он разговорился о своем одиночестве — писав Дмитрієв, — говорил с грустью, взял мел и на открытом ломберном столе написал почти половину этой песни. Потом ему предложили перо и бумагу: он переписал написанное и тут же кончил всю песню». Так народилися слова «Среди долины ровныя», а вже музичні крила дав пісні Степан Давидов.
Давидову належать обробки народних пісень та танців. У своїх творах використовував український народний мелос, зокрема мелодію пісні «Їхав козак за Дунай».
З 1810 році С. Давидов за власним бажанням звільнився зі служби в театрі.
Від 1814 керував музичним театром графа Шереметьєва у Москві. Помер 48-річний Степан Давидов 4 червня 1825 р. у Москві.
Коментарі
Дописати коментар