Мистецька Чернігівщина: Іван Рашевський
За легендою, рід Рашевських мав тюркське коріння і розпочався від людини на прізвисько Малік, що свідчить про те, що засновник роду був турецького або татарського походження. Родина осіла на Чернігівщині і мала маєток у селі Осняки Чернігівського повіту (нині у складі Ріпкинської територіальної громади Чернігівського району).
Батько Івана Рашевського, Григорій Осипович, народився в Осняках у 1806 році, закінчив Петербурзький кадетський корпус, зробив військову кар’єру в царській армії. Його життя закінчилося в рідному маєтку в Осняках у 1889 році.
Мати художника, Юліана Іванівна Трипільська, котра була родичкою чернігівського губернського предводителя дворянства Бороздіна, померла у доволі молодому віці (36 років). Це була освічена жінка, яка любила французьку мову та літературу. Окрім сина Івана, вони мали з Григорієм Рашевським ще трьох дочок. Ганна була викладачкою в гімназії. Олександра в майбутньому стала дружиною відомого статистика та економіста Василя Варзара, котрий багато років плідно працював у Чернігові.
Сам Іван Григорович Рашевський народився 1849 року в місті Чугуєві Зміївського повіту Харківської губернії (нині – Харківська область), де на той час проходив службу його батько. Інтерес до малювання у Івана виник ще в дитячому віці, і саме у Чугуєві майбутній художник познайомився з іншим видатним митцем – Іллею Юхимовичем Рєпіним, з яким усе життя підтримував дружні стосунки і гостинно приймав у своєму маєтку в Осняках. Після смерті матері в 1861 році родина проживала в Сімферополі, Одесі, а через деякий час повернулася на Чернігівщину.
Правник та громадський діяч
У 1869 році Рашевський отримує атестат зрілості в Чернігівській гімназії та вступає на юридичний факультет Київського університету Святого Володимира, який успішно закінчує в 1873 році. Після здобуття юридичної освіти молодий Іван вирішує вдосконалювати навички образотворчого мистецтва і як вільний слухач вступає до Академії мистецтв у Санкт-Петербурзі – тодішній столиці російської імперії. Його вчителем став відомий художник-пейзажист, академік Лев Феліксович Лагоріо. Під час навчання Рашевський відвідує Париж, проте 1875 року він чомусь полишив свої академічні студії та повернувся до Чернігова.
У нашому місті з 1876 по 1879 рік Рашевський обирався членом Чернігівської губернської земської управи, також працював мировим суддею. Спочатку він проживав на так званому Застриженні (територія за сучасним Красним мостом). Намагався влаштувати особисте життя: у 1877 році одружився з Ольгою Миколаївною Подольською, проте невдало; розпався і його другий шлюб із двоюрідною племінницею, піаністкою Тетяною Миколаївною Рашевською.
На рубежі 70–80-х років XIX століття в тодішній царській Росії відбувається піднесення революційного руху, відомого під загальною назвою «народництво». Симпатизувала народникам та брала участь в їхній діяльності значна частина тогочасної інтелігенції і так званих різночинців. Не був осторонь і Рашевський, котрий мав зв’язки з чернігівським революційним гуртком та за його завданням виїздив до Швейцарії на зустрічі з революціонерами-емігрантами. За це у 1879 році потрапив під слідство.
У 1870–1880 роках творчою майстернею митця Рашевського став його маєток в Осняках. Натхненню художника сприяли велика бібліотека, фруктовий сад та більярдна з каміном. Саме в Осняках з-під пензля Івана Рашевського виходять такі картини, як «Німі свідки колишньої слави» (1870-ті роки), «По Десні» (1889), «Ставок» (1892), «Десна»(1892), «Селянська хата» (1900). Там же він створив і портретну галерею тогочасних «лідерів думок» – Василя Варзара, Михайла Коцюбинського, Миколи Вербицького-Антіоха та інших. Роботи митця експонувалися на виставках у Санкт-Петербурзі, Києві, Одесі тощо.
Крім створення картин, Рашевський також активно займався скульптурою, колекціонував репродукції та був запрошений до колективу розписувачів новозбудованого Володимирського собору в Києві.
У 1892 році Іван Григорович оформив вітальне звернення чернігівців до Миколи Лисенка з нагоди 50-річчя композитора у вигляді листівки «Садок вишневий коло хати». У 1895 році став ілюстратором книги «Байки Глібова», 1897-му – оповідання Бориса Грінченка «Думи кобзарські» (паралельно з Григорієм Коваленком).
У 1908 році художник брав активну участь у підготовці святкування 1000-ліття літописного Чернігова. До цієї дати на київській фабриці ювеліра Йосипа Маршака були виготовлені срібні брелоки та жетони за ескізами Івана Григоровича. У дні святкування проводився аукціон і Рашевський виставив свої роботи, а зібрані кошти спрямували на допомогу знедоленим дітям. Також у приміщенні Реального училища була проведена виставка, де поряд з археологічною експозицією представили картини Івана Григоровича.
Тоді ж художник вирушив на відпочинок до Греції, і за результатами цієї подорожі створив картини «Константинополь – Софія», «Босфор», «На Чорному морі», «Тюрма Сократа», «Афіни – Парфенон».
У 1912 році Рашевський впритул зайнявся музейною справою, адже отримав призначення директором Музею українських старожитностей імені Василя Васильовича Тарновського в Чернігові. Там він упорядковував музейну спадщину та наполегливо працював над уже затвердженим проєктом пам’ятника Тарасу Шевченку. На жаль, за життя Рашевський не зміг довести роботу над пам’ятником Кобзарю до кінця – на заваді стали Перша світова війна, більшовицький переворот 1917 року та громадянська війна, що розпочалася слідом за ним.
Пошуки місця для натхнення привели Івана Григоровича до мальовничої місцевості «Швейцарівка» (зараз тут приватна забудова навколо струмка Чорторийка з правої сторони проспекту Миру в Чернігові). В урочищі на захід від «Швейцарівки», на тодішній вулиці Шосейній (нині проспект Миру), він придбав будинок з великим садом. Тут планував облаштувати велику майстерню. Пізніше це місце отримало назву «Рашевщина».
Утім задумки митця безпардонно перервали більшовики, які в 1918 році реквізували у нього згадану садибу. Рашевський був змушений перебратися жити до флігеля на території очолюваного ним Музею українських старожитностей (зараз – зруйнована бомбардуванням росіян будівля обласної бібліотеки для юнацтва).
Земний шлях Івана Григоровича обірвався у ніч з 20 на 21 липня 1921 року, його було поховано на цвинтарі Вознесенської церкви (це перехрестя вулиць Молодчого та Шевченка). Прикро, але Вознесенську церкву і цвинтар з могилою Рашевського та іншими похованнями було знищено під час відбудови Чернігова після закінчення Другої світової війни. Важка доля спіткала і творчий доробок митця: значна його частина була втрачена під час Другої світової війни, збереглося лише близько 40 робіт.
Окрім втрачених поховання та частини творів, нащадки не надто сумлінно поставилися і до вищезгаданого будинку Рашевського. Автор цієї статті, гортаючи енциклопедичний довідник «Чернігівщина», виданий 1990 року, знайшов ось такий опис будинку художника: «Споруджений в кінці XIX століття в урочищі Чернігівська Швейцарійка, на північній околиці міста. Дерев’яний, одноповерховий, Г-подібний у плані. Фасади прикрашено лиштвами, пілястрами по кутах. Ажурне різьблення надає будові своєрідного вигляду. Зразок традиційної житлової забудови міста кінця XIX століття».
Проте нині від цього опису залишилися лише спогади і фотографії у колекціонерів. З початку 90-х історики виносили пропозиції про реставрацію та відновлення будинку Рашевського за адресою проспект Миру, 116. Ця споруда мала історичну та архітектурну цінність. Ішлося про створення музею та молодіжного культурологічного клубу-кафе «У Рашевського». Однак будинок виявився нікому не потрібним і стрімко занепадав з початку 2000-х років, тут знаходили прихисток бомжі та безпритульні тварини. Зараз на цьому місці залишилися тільки залишки фундаменту…
У 2016 році розпорядженням чернігівського міського голови Владислава Атрошенка на честь Івана Рашевського було перейменовано вулицю обласного центру. А кілька років тому, завдяки реалізації одного з проєктів міського бюджету участі, на території колишньої садиби художника з’явився мистецький сад імені Івана Рашевського з місцями для відпочинку, дитячим майданчиком та новими деревами.
На жаль, до відновлення будинку Івана Григоровича Рашевського справа так і не дійшла. Сподіваємося повернуться до цього питання вже після перемоги України у війні з російським агресором. Відновлена будівля могла б використовуватися як публічний мистецький простір і стати родзинкою не тільки цього мікрорайону, а й усього міста.
Коментарі
Дописати коментар