Загиблі герої Чернігівщини: Сазонов Андрій. Довгий Олександр. Рубан Максим. Івченко Євгеній

Старший солдат Андрій Сазонов народився 20 липня 1998 року в селі Соколів на Житомирщині. Проживав в селищі Дружба на Чернігівщині.

У 2016-2019 роках проходив військову службу, у 2017 — брав участь в АТО. Закінчив Чернігівський кооперативний фаховий коледж за напрямом "правознавство".

Після початку повномасштабної війни долучився до ЗСУ. Служив на посаді командир бойової машини одного зі штурмових відділень.

Загинув 13 лютого 2024 року у бою на Донеччині.

Попрощалися з військовим в Ічні, поховали на кладовищі селища Дружба.

Пекучий біль і гіркий смуток війни чорним крилом торкнувся і нашої Дмитрівської громади. Куля російського агресора обірвала життя нашого земляка, мужнього захисника України Довгого Олександра Івановича, який віддав своє життя в боротьбі за цілісність і незалежність нашої держави. Олександр народився 24. 09.1973 року в селищі Дмитрівка Бахмацького району. Закінчив Дмитрівську середню школу. Працював у відділенні "Сільгосптехніка", в місцевому колгоспі електрозварювальником. Його цінували, як спеціаліста колеги по роботі. Він був відповідальним і дисциплінованим працівником. В кінці 2023 року Олександра призвали на службу в ЗСУ.

Виконуючи військовий обов'язок в боротьбі з російською навалою захисник отримав поранення несумісне з життям і 08.01.2024 року він загинув, залишивши сиротами трьох дітей. Живим коридором, стоячи на колінах жителі громади проводжали 16.02.2024 року захисника на кладовище до місця його поховання. На траурному мітингу в своїй промові селищний голова Валентин Бойко сказав: " Важко знайти слова втіхи, неможливо загоїти біль від втрати рідної близької людини. То ж нехай добрий, світлий спомин про мужнього захисника стане сильнішим за його смерть і назавжди залишиться у пам'яті рідних, колег, друзів, бойових побратимів, усіх хто знав Олександра, любив його і шанував. Щирі співчуття рідним. Герої не вмирають! Слава Україні!". Прощальну промову виголосив ВО начальника Бахмацького ТЦК Олександр Панченко. Під вистрели військового салюту труну з тілом покійного опускають в яму, де Господь Бог подарує йому царство небесне. Спи вічним сном наш дорогий захисник.

Солдат Максим Рубан народився 7 жовтня 1992 року в місті Прилуки. 

Закінчив середню школу №9. Навчався в Прилуцькому технічному фаховому коледжі, згодом продовжив навчання у Сумському університеті. Працював у супермаркетах електроніки та побутової техніки.

Максим Рубан був призваний на військову службу по мобілізації 6 квітня 2022 року Прилуцьким районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки. Проходив службу у військові частині А4712 на посаді стрільця-помічника гранатометника 2-го механізованого відділення 1-го механізованого взводу 1-ї механізованої роти 2-го механізованого батальйону.
7 лютого 2024 року біля населеного пункту Роботине Запорізької області під час виконання бойового завдання, мужньо виконавши військовий обов’язок, у бою за Україну, її свободу та незалежність, Максим Рубан загинув.

Попрощалися та поховали військового у Прилуках.

29 січня 2024 року під час виконання бойового завдання вірний військовій присязі, виявивши стійкість і мужність у бою за Україну, загинув Герой – Євгеній Івченко з Прилук.

Народився Євген Анатолійович 1 липня 1987 року в місті Прилуки. Закінчив середню школу №9. Навчався в Прилуцькому професійному ліцеї. Пізніше проходив строкову службу при Національній академії оборони України. Після повернення навчався в Ніжинському університеті за спеціальністю «практична психологія та соціальна педагогіка».

Працював у приватній компанії «Нова Пошта», а також на підприємстві «Інтерелектро» комплектувальником проводів і кабелів. Дуже любив філософію та поезію. Писав вірші.

З поклику серця та відчуття справедливості на початку повномасштабного вторгнення Євген Анатолійович став на захист держави та українського народу. Євген Івченко був призваний на військову службу по мобілізації 5 квітня 2022 року Прилуцьким районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки. Проходив службу у військовій частині А4712 на посаді командира 2-го стрілецького відділення 1-го стрілецького взводу 1-ї стрілецької роти стрілецького батальйону. Був умілим, сміливим, умотивованим бійцем. Відданий військовій присязі на вірність українському народу, мужньо виконавши військовий обов’язок у бою за Україну, її свободу та незалежність, 29 січня 2024 року біля населеного пункту Роботине Запорізької області Євген Івченко загинув.

У глибокому смутку залишилися рідні Євгена: мама Тетяна Іванівна, батько Анатолій Васильович, сестра Надія.

Сьогодні вся громада віддала шану загиблому воїну, вірному сину України Євгену Івченку. Він назавжди залишився в строю!

Честь і слава Герою!