Загиблі герої Чернігівщини: Максименко Володимир. Максименко Олександр. Нелюбин Сергій

Володимир Григорович МАКСИМЕНКО народився 11 листопада 1974 року в селі Дубрівка Ушнянської сільської ради Менського району. Навчався в місцевій школі. Після її закінчення вступив до Сосницького ПТУ, де здобув професію тракториста-машиніста.
З 1992 по 1994 роки служив у десантно-штурмових військах Збройних сил України. Після армії працював у місцевому колгоспі трактористом.
Невдовзі сім’я переїхала до села Осьмаки. Після розвалу колгоспу змушений був поїхати на заробітки. Коли повернувся, з успіхом зайнявся веденням особистого селянського господарства. Мав дружину і трьох дітей: сина та двох доньок.
Односельці згадують Володимира як працьовитого, спокійного, врівноваженого, завжди безвідмовного – якщо хтось просив про допомогу. Любив риболовлю, бо ж виріс на Десні.
16 серпня 2023 року 1 відділом Корюківського РТЦК і СП був мобілізований до лав ЗСУ.
У званні солдата проходив службу кулеметником 1 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 1 стрілецької роти військової частини А7331.
На превеликий жаль, 17 лютого 2024 року біля н.п. Білогорівка Сєвєродонецького району Луганської області загинув внаслідок мінометного обстрілу під час виконання обов’язків військової служби по захисту Батьківщини.
У невимовному горі стала вдовою дружина, без батьківської підтримки залишилися осиротілі діти.

Поховали Володимира МАКСИМЕНКА 24 лютого 2024 року на місцевому кладовищі в селі Осьмаки. Попрощатися та віддати останні земні почесті загиблому Захиснику прийшли рідні та друзі, представники міської ради та побратими загиблого. 

За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку Указом Президента України "Про відзначення державними нагородами України" від 25 грудня 2024 року № №880/2024 Володимир МАКСИМЕНКО нагороджений орденом “За мужність” III ступеня (посмертно).

Олександр Володимирович МАКСИМЕНКО народився 22 лютого 1977 року в місті Мена. Навчався в Менській загальноосвітній школі І - ІІІ ступенів імені Шевченка. Після закінчення школи у місцевому відділенні ДОСААФа опанував професію водія. Працював охоронником у СК «Авангард».
З 1995 по 1996 роки проходив строкову службу у лавах Збройних сил України.
Після армії працював у Мені на деревообробному підприємстві. Був одружений, мав дітей – сина та доньку. Добрий син і гарний батько – так відгукуються про Олександра рідні.
18 січня 2023 року призваний по мобілізації. Після навчання потрапив на авдіївський напрямок, де служив лінійним наглядачем лінійно-кабельного відділення польового вузла зв’язку військової частини А4773 2 взводу зв’язку роти зв’язку ТКП.
У військовій частині про Олександра МАКСИМЕНКА відгукуються позитивно, адже за час проходження служби він зарекомендував себе добре й до виконання службових обов’язків ставився відповідально. Двічі нагороджений відзнаками Головнокомандувача ЗСУ.
15 лютого 2024 року став трагічним днем для нашого Захисника, для всіх, хто знав Олександра, і для всієї громади. Цього дня поблизу н.п. Костянтинівка Покровського району Донецької області він загинув під час виконання обов’язку військової служби при захисті Батьківщини.

Горює тепер мати, дружина, діти-сироти. Висловлюємо глибокі слова співчуття та підтримки рідним та друзям загиблого Героя. Поділяємо важкий біль втрати та сумуємо разом із вами.
Поховали Олександра МАКСИМЕНКА 24 лютого 2024 року на кладовищі в місті Мена. Попрощатися та віддати останні земні почесті загиблому Захиснику прийшли рідні, друзі загиблого, представники міської ради та побратими.

За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку Указом Президента України "Про відзначення державними нагородами України" від 1 травня 2025 року №270/2025 Олександр МАКСИМЕНКО нагороджений орденом “За мужність” III ступеня (посмертно).

Внаслідок бойового поранення загинув 44-річний лісівник з Чернігівщини – Сергій Нелюбин. Народився Сергій Вікторович 23 травня 1979 року в Добрянці, де закінчив 9 класів місцевої школи.

У 1997-1998 роках проходив строкову військову службу. Кілька років працював за кордоном, після повернення влаштувався на постійне місце роботи.

Сергій працював верстатником нижнього складу у філії «Городнянське лісове господарство» ДП «Ліси України». Загалом присвятив лісовій галузі 11 років свого життя.

На захист країни Сергій став 29 липня 2023 року. Воював у гарячих точках східного фронту. Під час виконання бойового завдання у районі населеного пункту Кліщіївка, Бахмутського району Донецької області Сергій отримав поранення. Чоловіка евакуювали й доставили у госпіталь м. Павлоград Дніпропетровської області. На жаль, 21 лютого серце захисника зупинилося.

У лісівника залишилась дружина та дві донечки.