Спортивна Чернігівщина: Федір Іванович Дуз-Хотимирський
Дитинство його минуло безрадісно, у нестатках. Він майже не пам’ятав батьків – вони рано пішли з життя. Ще підлітком залишив рідний Чернігів. А ні закінченої освіти, ні певної професії не мав.
Доля закинула Федора у Київ. Кошти для проживання здобував випадковими мізерними роботами: допомагав підбивати бухгалтерські баланси, давав уроки, вантажив пароплави й баржі… Харчувався аби як. Відрадою слугували книги, котрі із задоволенням читав на дозвіллі.
З шахами познайомився у 19 років. Одного разу побачив на вітрині букіністичну книжку Ж. Дюфррена «Керівництво до вивчення шахової гри». Відразу згадав своє раннє дитинство і улюблене видання «Арабські казки», де на кольоровому малюнку була зображена мавпа в окулярах, яка грала у шахи. Йому закортіло дізнатися: що таке шахи? Купив книжку і швиденько освоїв її. Змагаючись сам з собою за клітчастою дошкою, уявляв, що проти нього сидить шаховий чемпіон.
Незабаром Федір з наївності подумав, що він близький до досконалості у шаховій грі і готовий вважати себе непереможним. Звісно ж, на нього чекало гірке розчарування. Завітавши вперше до «Варшавської кав’ярні», де відвідувачі грали у шахи, він зазнав ряд поразок від місцевих засідателів.
З книги Дюфррена юнак дізнався, що в Росії є більш сильніші шахісти, аніж кияни, а саме – Чигорін, Шіфферс. Тому вирішив ще наполегливіше вивчити гру, щоб позмагатися з ними.
Так розпочався спортивний шлях Дуз-Хотимирського.
Уже за п’ять місяців, навесні 1899 року, на загальноміському турнірі він став чемпіоном Києва, незважаючи на сильний склад учасників.
У грудні 1900 року Дуз-Хотимирського запросили до Москви для участі у другому всеросійському шаховому турнірі. Виступив він тоді посередньо – опинився на 15 місці. Однак Федір познайомився з Чигоріним. Той підтримав юнака, дав цінні поради, а також запропонував йому взятися за організацію масштабного турніру у рідному місті.
Чимала заслуга Федора Івановича у тому, що в 1903 році у Києві відбувся третій всеросійський чемпіонат, на який з’їхалися всі найсильніші шахісти Росії. Після наполегливої боротьби лаври здобув Чигорін.
Настали тривожні дні 1905 року. Безперервні демонстрації, страйки, арешти. На той час було не до шахів. Під час мітингу біля міської думи Федора заарештували і запроторили до київської в’язниці. У камері перебувало 12 людей. Щоб відволікти арештованих від похмурих думок, Федір почав їх навчати шаховій грі. Шахи зліпили з хліба. 23 жовтня на підставі амністії царя його разом з іншими арештованими звільнили.
У листопаді 1905 року, після тривалої перерви, Дуз-Хотимирський знову повернувся до шахів. Виступив у чемпіонаті Києва і став переможцем. Відразу після турніру поліція запропонувала йому покинути Київ. Відвели 48 годин. Виселенню передував новий обшук, під час якого було виявлено листування з шахістами з різних міст Росії. Конфісковано півтисячі листів, у яких поліція уздріла зашифровані послання нелегального характеру.
З почуттям душевної болі Федір залишав рідне місто. Поїхав у Петербург. З шахами тут не полишав; грав у турнірах. З приємністю сприйняв запрошення від Чигоріна побувати на його іменинах. Гостював два дні. Зіграли кілька партій. Спочатку Дуз-Хотимирський програвав, потім – призвичаївся, і гра пішла з перемінним успіхом. Це принесло йому не тільки задоволення, але і велику користь. Висловлювання Чигоріна, його оцінка тих чи інших дебютів лягли в основу теоретичних поглядів Дуз-Хотимирського.
Уже 1907 року Дуз-Хотимирський стає відомим міжнародним майстром. Він підтвердив це звання, зігравши внічию (3:3) – матч із претендентом на першість світу Френком Маршаллом (США). А ще за два роки на міжнародному турнірі пам’яті Михайла Чигоріна у Петербурзі здобув сенсаційні перемоги над чемпіоном світу Емілем Ласкером і Акібою Рубінштейном, які розділили там перший – другий приз…
Федір Іванович на цих змаганнях все ще офіційно представляв Київ, марно сподіваючись, що йому дозволять повернутися туди.
До речі, за шаховою дошкою Федір Іванович зустрічався з п’ятьма чемпіонами світу: Ласкером, Капабланкою, Альохіним, Ботвинником і Смисловим.
Після стомливих митарств містами доля закинула Федора у Москву. Якось отримав неочікувану пропозицію відвідати багатообіцяючого «вундеркінда». Федір побував у юнака вдома. Познайомились. Гра суперника не справила на нього особливого враження. Однак він погодився провести з ним систематичний курс шахового навчання, починаючи з дебюту і далі з теорії середньої гри і закінчення партії. Займалися двічі на тиждень.
За чотири місяці 1908 року цей 15-річний підліток зробив блискучий успіх і став небезпечним супротивником для сильних шахістів Москви. Ним був майбутній чемпіон світу – геніальний Олександр Альохін.
У наступні роки Дуз-Хотимирський багато мандрував: відвідав Берлін, Гамбург, Карлсбаде, Сан-Себастяно і ряд чеських міст. Виступав на міжнародних турнірах, давав сеанси одночасної гри і грав партії проти консультантів і окремих національних майстрів.
Напруження творчого і спортивного напрямку охопило Федора почуттям гострого розчарування, викликаного ненормальним ставленням до шахового майстра у дореволюційній Росії.
Дух-Хотимирський вирішив назавжди залишити шахи і оселився у Петербурзі. Почав працювати в газеті «День». Коли він випадково через дзеркальне скло кафе «Домінік» бачив зігнуті за шаховими столиками фігури, відчував до них щось схоже на співчуття.
Одначе клімат Петрограду заставив Федора покинути це чудове місто у 1916 році і їхати на далекий Урал. Там поступив на службу в Богославський гірський округ.
Революцію зустрів з розумінням. А влітку 1918 року Урал захопив Колчак. Почалися розстріли, репресії. Дуз-Хотимирського кинули в одиночну камеру Єкатеринбурзької в’язниці, де протримали кілька місяців.
Після розгрому Колчака в 1919 році Федір дізнався про важливу новину, яка його неабияк зацікавила. Радянський уряд створив спеціальну організацію – всеобуч, котра разом із загальним військовим навчанням опікувалась і фізичною підготовкою молоді. Значну увагу надали і шахам. Це стало для нього закликом до роботи.
Йому доручили організувати шаховий рух на Уралі. У короткий термін він створив у Єкатеринбурзі шахово-шашкову секцію, проводив організаційно-інструкторську роботу в різних куточках краю.
Зі швидким відродженням шахового життя у Москві повернувся туди в 1921 році. З цього моменту Дуз-Хотимирський цілком віддався впровадженню шахового мистецтва у маси: проводив лекції, бесіди, сеанси одночасної гри, організовував шахові гуртки.
Незабаром центральна шахова секція почала командирувати Дуз-Хотимирського для проведення такої ж роботи на периферії. У 1924-1931 роки він об’їздив майже увесь Радянський Союз – від Білого моря до Кавказу, від Балтики до Владивостока. Передавав свій досвід і знання молоді у восьми республіках: Україні, Білорусії, Узбекистані, Казахстані, Туркменії, Грузії, Вірменії, Азербайджані.
Продовжувалася і спортивна діяльність Федора Івановича. Він – учасник шахових чемпіонатів країни 1923, 1924, 1925, 1927 і 1933 років. Найкращі показники мав у чемпіонатах 1923 і 1927 років, де займав високі призові місця.
З 1939 року він тренер шахової секції спортивного товариства «Локомотив». Виховав багатьох майстрів спорту, кандидатів у майстри і першорозрядників.
У роки Другої світової війни Федір Іванович здійснював шефство у московських госпіталях, за що мав подяки від поранених бійців.
Дуз-Хотимирський нагороджений орденом «Знак Пошани» (1957), йому присвоєно звання заслужений майстер спорту (1942). А ще мав титул міжнародного майстра (1950). Федір Іванович користувався персональною пенсією.
На честь його заслуг з 1976 року в СРСР відбулися чотири шахові меморіали пам’яті Дуз-Хотимирського – в Алушті (1976, 1977, 1979) і Куйбишеві (1981).
Коментарі
Дописати коментар