Загиблі герої Чернігівщини: Чубань Сергій. Горицький Олександр.

Сергій Чубань народився 24 жовтня 1983 року у селищі Веселе Лохвицького району Полтавської області. Після закінчення школи він вступив до Полтавського державного аграрного університету, де здобув спеціальність “Менеджмент організацій”. Отримавши диплом, хлопець поїхав до Києва, де познайомився зі своєю майбутньою дружиною Анжелікою. Вона навчалася в Національному університеті імені Т.Г. Шевченка на фізичному факультеті. У 2006 році пара одружилася, а після навчання молоде подружжя переїхало до Чернігова, адже Анжеліка – родом з Чернігівщини. А це – прикордонний край, тож Сергій вирішив пов’язати своє життя з «зеленими беретами». У 2008 році у сім’ї народилася донечка Каріна, однак проводити час разом сім’я могла нечасто: Сергій 6 місяців служив у Черкаському прикордонному центрі «Оршанець», потім його направили на північ країни – служив у с. Грем’яч, Новгород-Сіверського району, на кордоні з росією. Згодом Сергій вже був оперативним черговим на пункті пропуску «Добрянка», відповідав за зброярню. За віддану, гарну службу його підвищували у званні, він будував військову кар’єру.

У 2011-му році у Чубанів народилася донечка Софійка. Сергій любив проводити час зі своїми дівчатами. На той час Анжела пішла працювати за спеціальністю – на Чорнобильську АЕС, де працює і зараз заступником начальника цеху радіаційної безпеки та радіаційного контролю. Тож тато з донечками – і до лікаря, і на ковзани, і на футбол, як треба – й на батьківські збори. Найбільше Сергій любив організовувати розважальну програму на вихідні. Їх зазвичай сім’я проводила разом.
З початком війни у 2014-му році служити було нелегко, а тим паче – жити і працювати на кордоні з ворогом. У 2018-му році Сергія направили на службу в Краматорський прикордонний загін (м. Мар’янка), що на Донеччині. Там проходили бойові дії. Важко було пережити цей рік, однак Сергій завжди казав: «Все добре», незважаючи на те, що був на «нулі». У 2019-му році він повернувся додому. Сім’я будувала плани, разом мріяли про щасливе життя. У 2021-му році, аби мати вищу освіту, Сергій вступив до Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка, навчався на технологічному факультеті. Однак усі плани на майбутнє обірвало 24-те лютого. Цього дня Сергій мав заступати на службу в Добрянці, але з Чернігова їх не випустили. Ворожа навала йшла з усіх боків. Разом з побратимами-прикордонниками він став на захист міста, яке дуже любив. Зокрема, допомагали вивозити з-під обстрілів поранених, мирних жителів, брали в полон російських танкістів, одного з яких згодом судили в Чернігові. Сергій надсилав рідним відео і фото, а вони просили, щоб беріг себе.

26-го лютого рідні не змогли додзвонитися до Сергія, він також не телефонував. Сім’ю повідомили: в бою з диверсійною групою противника на вулицях вже рідного міста Сергій Чубань, Олександр Горицький та Андрій Ховренко загинули. Вони полягли, захищаючи Чернігів, не пускаючи ворога далі.
Сергія поховали у селищі Добрянка, що на кордоні з Білорусією. Саме там проживають батьки Анжели.
За 13 років прикордонної служби Сергій Чубань, учасник АТО, бойових дій, у 2019-му році був нагороджений медаллю «10 років прикордонної служби України», а в 2020-му – медаллю «За оборону Батьківщини». У 2022-му році його, штаб-сержанта, нагородили медаллю «За військову службу Україні» (посмертно). Цю нагороду отримувала старша донька військового.

Олекса́ндр Миха́йлович Горицький — штаб-сержант відділу прикордонної служби «Добрянка» 105-го прикордонного загону імені князя Володимира Великого (м. Чернігів) Державної прикордонної служби України, учасник російсько-української війни. Був вбитий ворожою диверсійною групою на околиці Чернігова під час патрулювання.

• 28 лютого 2022 року — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі — нагороджений медаллю «За військову службу Україні» (посмертно).