Загиблі герої Чернігівщини: Чубань Сергій. Горицький Олександр.

Чубань Сергій Миколайович народився 12 листопада 1984 року в м. Тальне. Навчався у Тальнівській школі № 2, а потім – в Черкаському економіко-правовому коледжі. Отримавши диплом, хлопець поїхав до Києва, де познайомився зі своєю майбутньою дружиною Анжелікою. Вона навчалася в Національному університеті імені Т.Г. Шевченка. У 2006 році пара одружилася, а після навчання подружжя переїхало до Чернігова.  У 2008 році у сім’ї народилася донечка Каріна, однак проводити час разом сім’я могла не часто: Сергій 6 місяців служив у Черкаському прикордонному центрі «Оршанець», потім його направили на північ країни – служив у с. Грем’яч, Новгород-Сіверського району, на кордоні з росією. Згодом Сергій вже проходив службу оперативним черговим на пункті пропуску «Добрянка» на кордоні з Білорусією, відповідав за зброярню. За віддану, гарну службу його підвищували у званні, він будував військову кар’єру.

У 2011-му році у Чубанів народилася донечка Софійка.    

З початком війни у 2014 році служити було не легко, а тим паче – жити і працювати на кордоні з ворогом. У 2018-му році Сергія направили на службу в Краматорський прикордонний загін (м. Мар’янка), що на Донеччині. Там проходили бойові дії. У 2019-му році він повернувся додому. У 2021-му році, аби мати вищу освіту, Сергій вступив до Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г. Шевченка, навчався на технологічному факультеті.    

24 лютого 2022 року Сергій мав заступати на службу в Добрянці, але з Чернігова їх не випустили. Ворожа навала йшла з усіх боків. Разом з побратимами-прикордонниками він став на захист міста. Допомагали вивозити з-під обстрілів поранених, мирних жителів, брали в полон російських танкістів, одного з яких згодом судили в Чернігові. 26-го лютого рідні не змогли додзвонитися до Сергія, він також не телефонував. Сім’ю повідомили про те, що Сергій Чубань, Олександр Горицький та Андрій Ховренко загинули в бою з диверсійною групою противника в м. Чернігів.

Сергія поховали у селищі Добрянка, що на кордоні з Білорусією. Саме там проживають батьки Анжели та знаходиться прикордонна застава пункту пропуску «Добрянка», на якому Сергій прослужив 13 років.

За 13 років прикордонної служби Сергій Чубань, учасник АТО, бойових дій, у 2019-му році був нагороджений медаллю «10 років прикордонної служби України», а в 2020-му – медаллю «За оборону Батьківщини». У 2022-му році його, штаб-сержанта, нагородили медаллю «За військову службу Україні» (посмертно). Рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 30 серпня 2023 року № 555 нагороджений медаллю «За оборону Чернігова» (посмертно).

Олекса́ндр Миха́йлович Горицький народився 24 лютого 1984 року у смт. Добрянка Чернігівської області.

З 1991 року по 2001 рік навчався в Добрянській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів. По закінченню навчання проходив службу в армії. У 2004 році вступив  до Відкритого міжнародного університету Розвитку людини «Україна», який закінчив в 2009 році, здобувши спеціальність «Економіка і підприємництво».  Оскільки рідне селище Добрянка знаходиться на кордоні з білорусією, Олександр вирішив не шукати щастя-долі далеко від рідного дому, а залишитися жити й працювати тут. І в 2005 році вступив  до лав Державної прикордонної служби України, де і прослужив 17 років на різних посадах, зокрема був інспектором паспортного контролю на пунктах пропуску «Горностаївка», «Нові Яриловичі». За сумлінне виконання службових обов’язків  Олександр був нагороджений медаллю «10 років прикордонної служби України».

З майбутньою дружиною Іриною ходив разом до школи,  а в 2006 році вони одружилися. Ірина на той час навчалася в Ніжинському державному педагогічному університеті, який закінчила у 2008 році. У цьому ж році в подружжя народився старший син Дмитро, а через  11років – молодший, Тихін, якого батько дуже чекав. Молоде подружжя оселилося в Добрянці, в невеликому будиночку, який поступово добудовували й ремонтували. З початку війни 2014 року переважна більшість прикордонників Чернігівського загону  брала участь в антитерористичній операції на сході країни. Протягом 2018-2019 років Олександр служив у м. Бахмут, Донецької області. Важко було пережити цей час, багато сліз виплакала дружина, сумували діти, але все закінчилося щасливо: чоловік і батько повернувся до сім’ї живий.

Летіли роки, підростали діти. Ірина працювала в дитячому садочку вихователькою, Олександр, у вільний від роботи час, займався будівництвом, ремонтом власного автомобіля. Усе вмів робити власноруч, мріяв побудувати житло для синів у Чернігові, хотів якнайбільше залишити дітям. Обожнював риболовлю, любив разом зі старшим сином збирати гриби. А як смачно міг приготувати вечерю! Завжди дивував якоюсь оригінальною стравою.

У той чорний день 24 лютого Олександр Михайлович повинен був здати зміну й поїхати додому відпочивати, але  надійшов наказ відступити до Чернігова. Вороги вже обступали славетне місто з усіх сторін. Олександр разом із бойовими побратимами боронив Чернігів до останнього. У день загибелі, 26 лютого, Олександр сам давав настанови по телефону дружині й дітям, як уберегтися від обстрілів. Сам же ховатися не збирався, тільки сказав: «Моліться за мене». Після цього вже на зв’язок не виходив, бо загинув у бою з диверсійно-розвідувальною групою противника на околицях Чернігова.

Указом Президента України від 28 лютого 2022 року № 79/2022 нагороджений медаллю «За військову службу Україні» (посмертно).

Рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради від 30 серпня 2023 року № 555 нагороджений медаллю «За оборону Чернігова» (посмертно).