Мистецька Чернігівщина: Петро Барановський
П’ятницький храм звели на території торгового місця князівського Чернігова на межі XII-XIII століть місцеві купці, а освятили на честь покровительки торгівлі, святої великомучениці Параскеви П’ятниці.
Цей храм постраждав під час нападу монгольської орди у 1239 році. Зусиллями чернігівського козацького полковника Василя Дуніна-Борковського у 1670 році провели його першу реставрацію, і тоді храм набув рис українського козацького бароко, отримав сім бань (куполів), додаткові башти та яруси. Загалом тоді ж запрацював П’ятницький жіночий монастир, а навколо церкви звели келії та ряд господарських споруд. Значної шкоди будівлям завдала пожежа 1750 року, і храм знову відбудовували. У 1786 році діяльність жіночого монастиря припинили, а келії та господарчі споруди розібрали.
В 1820 році чернігівський архітектор Карташевський прибудовано до церкви дзвіницю-ротонду, і це й комплекс пережив чергову пожежу в 1862 році. Але найбільших руйнувань ця пам’ятка зазнала під час Другої світової війни.
Саме на руїни П’ятницької церкви восени 1943 року на чолі спеціальної комісії терміново прибув Петро Барановський і взявся за збереження пам’ятки.
Тут варто уточнити, що Петро Барановський походив із селянської родини. У 1912 році юнак закінчив московські інженерні курси та отримав ліцензію на здійснення будівельних робіт. Його дебютна робота - реставрація Болдинського Свято-Герасимового монастиря на Смоленщині. З початком Першої світової війни у 1914 році молодий інженер-архітектор опинився у лавах російської царської армії, де служив на будівництві фортифікаційних споруд. В 1918 році він перейшов на викладацьку роботу до університету та отримав ще й диплом мистецтвознавця.
Отже, коли Барановський завітав до Чернігова, на той час від П’ятницької церкви залишилися тільки вівтарна частина, два східні стовпи, частина північної стіни та східна частина закомар з рештками арок і основою барабана купола. Практично неушкодженою була ротонда-дзвіниця.
Чернігівські партійні боси планували взагалі знести залишки церкви, втім Барановський рішуче виступив проти, довів цінність пам’ятки та можливості щодо реставрації. За спогадами відомого чернігівського архітектора та захисника старовини Андрія Карнабіди, Барановський особисто серед зими видирався з рулеткою в руках на вкриті льодом залишки стін. І вже у грудні 1944 року на засіданні вченої експертної ради з охороні та реставрації пам’яток архітектури науковець доповів про результати перших консерваційних заходів, а також представив проєкт реконструкції церкви і запропонував відновити первісний вигляд храму. Паралельно за проєктом архітектора Ігнаткіна здійснили другий цикл консерваційних робіт.
За словами чернігівської науковиці Людмили Нижник, під час розкопування та розбирання завалів виявили частини фрескового розпису, а також великі фрагменти будівлі, аналогічні деталям східної та північної частин, наприклад, уламки ступінчастих склепінь і фасадів. Це стало підтвердженням того, що оброблення всіх фасадів було однаковим. Під час розбирання завалів виявили також до ста цеглин плінфи з клеймами. Така кількість різноманітних цікавих клейм ще не траплялася в інших пам’ятках давньоруської архітектури.
Подальший етап реставрації храму проводили у 1953-1959 роках під керівництвом архітектора Миколи Холостенка, а з 1959-го і до закінчення робіт ними керував особисто Петро Барановський. Основний масив реставраційних робіт завершили у 1962 році, і тоді ж за наполяганням головного архітектора міста Сергієвського знесли прибудовану у 1820 році дзвіницю-ротонду. Після завершення внутрішніх робіт П’ятницьку церкву відкрили як музей у 1972 році.
Дружиною Петра Дмитровича Барановського була Марія Юріївна Барановська, яка працювала співробітницею музею. У цьому шлюбі народилася донька Ольга. Радянська влада не жалувала науковця. В 1930-х роках він потрапив під слідство і за рішенням суду відправився подалі від наукових і культурних столиць на заслання. Потім йому заборонено було жити у великих містах, і на деякий час він з родиною оселився у містечку Алєксандров. Набагато пізніше йому виділили для проживання невелику кімнату у комуналці на території колишнього Новодівичого монастиря, де він і проживав до кінця свого життя.
А помер Петро Барановський у червні 1984 року та був похований у московському Донському монастирі. На надгробку видатного реставратора є напис із Євангелія: «Ти – Петро, і на цьому камені…» (Євангеліє від Матвія, 16:18).
Вчений залишив по собі великий архів, що містив записи, обміри, замальовки пам'яток минулого. Упорядкуванням архіву батька займалася його дочка Ольга.
Варто відзначити, що діяльність Петра Барановського викликала неоднозначні оцінки серед сучасників і нащадків. Зокрема, йому закидали прагнення реставрувати тільки пам’ятки більш ранніх історичних періодів. Вказували, що при цьому знищували більш пізні прибудови. До прикладу, під час реставрації чернігівської П’ятницької церкви були розібрані прибудови XVII-XIX століть. Дійсно, заради цього зразка давньоруської архітектури вирішили пожертвувати пізнішими прибудовами. Але при цьому варто не забувати, що партійні чиновники хотіли взагалі знищити цей храм, не залишивши ані цеглинки.
А загалом Барановський запам'ятався сучасникам як борець і правдошукач. На тлі заляканих радянською владою осіб вирізнявся сміливістю думок, а головне — сміливістю вчинків. Саме завдяки цим рисам характеру та величезному професіоналізму йому вдалося врятувати архітектурну перлину Чернігова.
Насамкінець варто пригадати відгук Андрія Карнабіди про діяльність Барановського у Чернігові: «Стоїть та сяє у Чернігові Параскева П’ятниця – диво архітектури та диво реставрації. А вже добитися в ті часи, коли місто підіймалося з руїн, не тільки збереження залишків пам’ятки, але й виготовлення на місцевому заводі десятків тисяч цеглин, що імітували давню плінфу, було справжнім подвигом… До речі, Петро Дмитрович вклав свій рідкісний талант та велику працю у відновлення всіх чернігівських пам’яток».
Коментарі
Дописати коментар