Скорботні жнива війни: Білоус Ілля. Діденко Олександр. Малець Олександр. Макаренко Анатолій

Білоус Ілля Костянтинович. Народився 10 травня 1996 року в Чернігові.

Закінчив 9 класів Чернігівської загальноосвітньої школи № 9 та Чернігівський професійний ліцей залізничного транспорту № 5 за фахом “зварник, слюсар-сантехнік”.

Вступив до Збройних сил України добровільно у вересні 2014 року. Солдат батальйону патрульної служби міліції особливого призначення “Чернігів”.

Трагічно загинув 17 лютого 2015 року в селі Кіпті Козелецького району Чернігівської області під час повернення підрозділу на ротацію.

Похований 19 лютого 2015 року в Чернігові.

Діденко Олександр Кузьмич — народився 25 червня 1953 року в селі Курінь Бахмацького району. Учасник ліквідації аварії на ЧАЕС. Вступив до Збройних сил України добровольцем. Солдат, технік-механік танкової роти «Холодний Яр» окремого загону особливого призначення «АЗОВ». Помер 23 січня 2016 року від серцевого нападу в місті Урзуф Мангушського району Донецької області. Похований 27 січня 2016 року в селі Гаврилівці Вишгородського району Київської області.

Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 8, ряд 6, місце 13. Нагороджений медаллю ВГО "Країна" «Доброволець АТО» (посмертно).

Малець Олександр Миколайович — народився 26 серпня 1986 року в селі Макишині Городнянського району. Військовослужбовець Збройних сил України від листопада 2015 року. Солдат 1121-го окремого зенітно-ракетного дивізіону 169-го навчального центру Сухопутних військ України. Помер 18 січня 2016 року від пневмонії в Київському госпіталі перед відправкою на Донбас. Похований 21 січня 2016 року в селі Макишині.

Боєць 41-го батальйону територіальної оборони Анатолій Макаренко, який рік ніс службу, з листопада 2014 року, пішов з життя після тяжкої хвороби. У рідному селі Вовчок Козелецького району захисника України провели в останню путь рідні, бойові побратими, громадські активісти.

Сорокаоднорічного старшого сержанта Анатолія Макаренка всі в рідному селі Вовчок Козелецького району, і взагалі всі, хто його знав, згадують не просто добрим словом, а підкреслюють, що війна, нажаль, забирає найкращих. З листопада 14-го року в третій хвилі мобілізації він пішов на службу до 41-го батальйону територіальної оборони і воював на Донеччині. Тому тепер в останню путь проводити його приїхали насамперед побратими з цієї частини. Анатолій Макаренко відзначався винятковою хоробрістю, дисципліною і фізичною силою. Тому товариші щиро дивуються, як його підкосила хвороба – лейкоз, від якого він помер в київській лікарні. Усі його друзі готові допомагати сім’ї: у воїна залишилися дружина і двоє дітей.