Загиблі герої Чернігівщини: Гарагуля Микола. Миронець Андрій. Кузін Дмитро

Микола Гарагуля народився 26 серпня 1993 року в Прилуках.

Навчався в Прилуцькій гімназії №10.

«З дитинства вирізнявся добротою, щирістю та енергійністю. Цікавився комп'ютерними технологіями, програмним забезпеченням, технікою, любив музику», — пишуть у громаді.

Після 11 класу Микола пройшов строкову військову службу. А з 2012 до 2015 року служив за контрактом у Збройних Силах України. Паралельно здобував професію техніка-електрика в Прилуцькому технічному фаховому коледжі.

У 2015 році продовжив службу в ЗСУ та брав участь в антитерористичній операції. Після завершення цього періоду, з 2017 року, працював водієм на приватному підприємстві «ТРАНСВІТ».

У травні 2022 року повернувся до лав захисників. Виконував бойові завдання у Чорнобильській зоні, на Сумщині та Курщині.

Його службу відзначали нагородами:

• у 2023 році отримав грамоту командира окремої Президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького;
• у 2024-му був нагороджений медаллю «Артилеристу самохіднику»;
• у 2025 році Міністерство оборони України відзначило його нагрудним знаком «Знак пошани», а Головнокомандувач ЗСУ нагородив «Золотим Хрестом».

Останній бій Миколи Гарагулі відбувся 22 вересня 2026 року на Донецькому напрямку.

Поховали бійця у Прилуках.

У нього залишилися мама, батько, брат та бабуся.

30 вересня у Прилуках оголосили Днем жалоби.

Андрій Миронець народився 3 серпня 1980 року в Чернігові. Закінчив школу №18, згодом навчався у ПТУ №5, де здобув професію маляра-штукатура. У цій сфері він працював до початку повномасштабного вторгнення.

«Андрій був людиною, яку неможливо забути. Красивий, розумний, сильний духом, працьовитий, із твердим характером і добрим серцем. Він умів бути надійним другом, людиною, на яку можна було покластися, якій можна було довірити найважливіше».

 У 18-річному віці, проходячи строкову військову службу в інженерній частині в Броварах, Андрій отримав військову підготовку за саперним напрямком та здобув необхідні знання і навички для виконання завдань інженерних військ.

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Андрій знову став на захист України, пішов служити в інженерний підрозділ і став сапером.

У 2023 році Андрія відзначили почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест», у 2024 році отримав відзнаку «За службу українському народу».

Загинув військовий 14 липня 2025 року в селі Великомихайлівка Дніпропетровської області. До цього часу він вважався безвісти зниклим. Згодом ДНК-експертиза підтвердила загибель.

Дмитро Кузін народився 20 квітня 1988 року в Москві. У 1992 році його родина переїхала до Чернігова.

Навчався у школі-ліцеї №30, яку закінчив у 2005 році. Рідні, друзі та однокласники згадують Дмитра як добру, щиру й відкриту людину з великим серцем.

Працював на Чорнобильській АЕС, де брав участь у будівництві захисного конфайнменту. Згодом тривалий час працював у компанії «ABVER».

Після початку повномасштабного вторгнення Дмитро став до лав Збройних Сил України та захищав державу.

8 травня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу села Андріївка Волноваського району Донецької області Дмитро загинув у бою за Україну.

Понад рік його рідні жили з надією, що Дмитро живий і повернеться додому. Лише 14 серпня 2026 року за результатами ДНК-експертизи було офіційно підтверджено його загибель.

Наразі родина очікує на необхідні документи, щоб забрати Дмитра додому та провести Героя в останню путь.