Загиблі герої Чернігівщини: Пармьонов Валентин. Антоненко Віктор. Шелудько Віктор. Маковець Олександр

Валентин Костянтинович Пармьонов (7 січня 2001 — 26 лютого 2022, м. Маріуполь, Донецької області) — солдат окремого загону спеціального призначення НГУ «Азов» Національної гвардії України, учасник російсько-української війни, що загинув у ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.

Служив у солдатом у Національній гвардії України у складі ОЗСП «Азов».. Загинув під час 26 лютого 2022 року боїв за місто Маріуполь Донецької області.

30 листопада 2022 року рідним Валентина Пармьонова під час сесії Чернігівської міської ради було вручено орденом «За мужність» III ступеня, яким було нагороджено бійця.

«Я тільки так зможу вас захистити», – сказав сестрі Віктор і, зібравши речі зранку 24 лютого, з Києва виїхав до Чернігова. Через проблеми зі спиною він був непридатним до служби у Збройних Силах України, а тому він записався до територіальної оборони. Інакшого вчинку в родині від нього і не чекали.

«Він вважав, що цей його обов'язок перед Україною. Ми знали, що він інакше не зможе, як піти захищати своє місто. Ми його підтримали. Не дивлячись на свою хворобу і спину ми знали, що він піде воювати за Україну», – розповіла рідна сестра Ірина Можаровська

За три дні до війни Віктору Антоненку виповнилося 39 років, він працював програмістом в Києві і чекав на первістка. Компанія, в якій Віктор працював пропонувала йому разом з родиною евакуюватися за кордон. Він відмовився.

«Ми йому казали, що, можливо, варто виїхати, але він категорично відмовлявся. Казав, що якщо потрібно буде піти захищати родину у війні, то він зробить це особисто».

Так і сталося. Віктор пішов до територіальної оборони. Він грав на гітарі і був членом музичного гурту, а тому хлопці називали його «Музикант». Раз у кілька днів приходив додому на 15 хвилин і йшов на службу. 8 березня зранку сестра подзвонила йому.

«Все буде добре, а ми обов’язково переможемо! Не хвилюйтеся за мене і бережіть себе», – сказав сестрі Віктор.

Того дня він ніс службу в Літньому театрі. Ввечері 8 березня був обстріл міста і снаряд влучив у Літній театр. Віктор отримав осколкове поранення живота. Його відвезли у госпіталь.

«Ми написали йому ввечері повідомлення, а на ранок він не відповів. Зранку, не дивлячись на обстріли, вагітна дружина поїхала до Літнього театру. Там вона знайшла військових і почала розпитувати за чоловіка, вони і розповіли, що його відвезли в госпіталь. Осколок зачепив всі внутрішні органи, були великі втрати крові. Його навіть не встигли підняти в реанімацію, він помер у госпіталі. Його поранення було несумісне з життям».

Через 2 дні група його побратимів потрапила під бомбардування стадіону імені Гагаріна. Поховали загиблого бійця Віктора Антоненка на кладовищі у мікрорайоні Забарівки у Чернігові. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). 

«Він був найкращим братом, про якого можна було мріяти. Він був моєю вірою і підтримкою. Такий добрий і спокійний до неможливості. Він був таким цілеспрямованим. В нього були проблеми зі спиною, що йому не можна було підіймати важкого. Його в армію могли б і не взяти через хворобу, але він так хотів, що плакав, що якщо він не піде служити, він все одно знайде можливість, як потрапити до армії. Так він відслужив на Житомирщині у 95-й десантно-штурмовій бригаді. Піти захищати Україну був його обов'язок, він таким і залишиться в нашій пам'яті назавжди».

Солдат Шелудько Віктор Григорович народився 30 жовтня 1976 року в селі Польове на Чернігівщині. Закінчив Бутівську середню школу, потім працював різноробом.

У червні 2022 року долучився до лав Захисників України. Солдат Віктор Шелудько був гранатометником  2 відділення 2 взводу 3 аеромобільної роти військової частини А0641, віддано боронив Батьківщину від російських загарбників. На жаль, 2 травня 2023 року під час виконання бойового завдання на Луганщині Віктор потрапив під ворожий мінометний обстріл, отримавши травми, які виявилися несумісними з життям. Попрощалися з земляком на його малій батьківщині, поховавши на місцевому кладовищі.

Солдат Маковець Олександр Олегович народився 16 лютого 1990 року у Прилуках. Навчався у місцевій школі №6, а після втрати батьків перебував на навчанні у Городнянській школі-інтернат. Потім вступив до Чернігівського ліцею залізничного транспорту, де опанував спеціальність «зварювальник».

Протягом життя працював на різних підприємствах Чернігова, Києва, АР Крим, а у серпні 2022 року став на захист України. Службу ніс у складі одного з підрозділів військової частини А4165 та мужньо виконував свій військовий і громадянський обов‘язок з оборони рідної держави. На жаль, 2 травня 2023 року під час боїв поблизу одного з населених пунктів Луганщини Олександр загинув. Попрощалися з воїном у Прилуках, поховавши на кладовищі рідного міста. Нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно).