Життя під кулями: Корюківка. Городня

Населені пункти на півночі Сіверщини одними з перших зустріли наступ російських військ 24 лютого 2022 року. У цьому репортаж про героїчний спротив міст Корюківка та Городня. Саме жителі Корюківської громади голіруч зупинили і відправили у напрямку кордону колону російських танків. Фраза «танки їдуть заднім ходом» одного з учасників опору вже стала легендарною. А в окупованій Городні, крізь яку рухалася російська техніка, містяни не побоялися організувати урочисту ходу з українськими прапорами в день народження Тараса Шевченка. 

Корюківка і Городня розташовані на північний схід від Чернігова, за кількадесят кілометрів від російського й білоруського кордонів. Ці міста опинилися в окупації з перших днів вторгнення, адже через них просувалися, плануючи взяти обласний центр. Але зокрема завдяки опору місцевого населення й рішучості військових загарбникам не вдалося захопити Чернігів. На початку квітня російські окупанти відступили з Сіверщини.

— Танки їдуть заднім ходом. Корюківська громада не пустила їх у місто.

Відео з цими словами стало віральним у перші дні повномасштабного вторгнення, а згодом їх навіть друкували на футболках. Фраза належить Юрію Івасенку, жителю Корюківки. Того дня він фільмував та говорив водночас. На відео чолов’яга з цигаркою в зубах спокійно крокує з такими ж, як він, дядьками слідом за ворожими танками, що задкують. Двадцять сьомого лютого 2022 року звичайні неозброєні люди зупинили колону техніки окупантів.

А того дня наприкінці лютого місцеві мешканці намагалися домовитися з росіянами, щоби ті йшли геть. Щоправда, всі очевидці стверджують, що військових слов’янської зовнішності не бачили — тільки переляканих тувинців або бурятів, які не розуміли, що відбувається. Ймовірно, їх готували до того, що на українському прикордонні їх зустрічатимуть шанобливо і з квітами. «Бойові» буряти злізли з танка, але отримали пропозицію від місцевих обміняти танк на порося. Зрештою людям вдалося випхати танки подалі від своєї громади. Ті розвернулися й поїхали назад до Росії.

Корюківка — невеличке містечко, в якому велосипедів більше, ніж автомобілів: повсюди велосипедні смуги та стоянки для двоколісних.  Іван Ващенко розповідає про паніку перших днів. Чоловік очолив громаду всього за місяць до повномасштабного вторгнення. Другого липня 2015 року він був мобілізований на Донеччину, де більше року служив розвідником у селі Березове.

 Російські колони йшли через прикордонний пункт пропуску «Сеньківка». Це місце (і село) на північний захід звідси, де сходяться три кордони: білоруський, російський та український.  Із Сеньківки російські війська розходилися по кількох напрямках, одним із яких була Корюківка. Одну, як ми вже знаємо, розвернули, а друга колона йшла туди зі сторони Семенівки, тобто з північного сходу. Декілька колон з того села пройшли повз Корюківку в бік Чернігова, залишивши її в тилу.

Іван розповідає, що назустріч російській колоні вийшов батюшка — як не дивно, саме російської церкви (так званого Московського патріархату). Він сказав, що росіян тут ніхто не чекає. Ті трохи постояли — пробували налагодити контакт. Потім нагодилися місцеві жінки з прокльонами: «Шоб ти тут заімпонтєнтився!». «Як конотопські відьми», — сміється Іван. Один російський військовий навіть розплакався. Явно не на такий прийом чекали.

Волонтер Сергій Старостін розповідає, що початок повномасштабної війни застав чоловіка в Чернігові на роботі. Про вторгнення в їхнє місто сповістив дзвінок тітки з селища Березна.

За тридцять сім хвилин чоловік подолав на своїх «жигулях» відстань до Корюківки (приблизно 85 кілометрів). Зідзвонився зі знайомими з Чернігова, щоб вивозити людей. Та вже тоді виїхати з Корюківки було можливо тільки переправою через Десну, яку облаштували нашвидкуруч у Боромиках. До переправи Сергій добирався на «жигулях», а на тому боці річки друг запропонував йому інше авто. Далі — на під’їзді до Чернігова — знову треба було перетнути Десну, на той момент іще не зруйнованим Київським мостом.

Сергій вивозив людей на безпечну територію, віз із Чернігова медикаменти на запит міської ради і повертався назад. Переганяв машини, затарені харчами, інсуліном. У Чернігові його знали як корюківського блогера, а на блокпостах впізнавали по шапці з написом «ТікТок».

— Перша поїздка — екшн! Взяли в товариша машину і ледве вмовили його, щоб разом поїхати, бо всі бояться. Назбирали людей з їхніми котиками: хто що мав, то й брав на виїзд. [Окупанти] не випускають — обстріл. Прийшлось пішки йти через пішохідний міст два села.

Потім обстановка трохи стабілізувалася і стала більш зрозумілою, їздив машиною, поки друг її давав. Згодом той запереживав, чи не станеться чого. Тож Сергій написав у фейсбуці, що евакуйовує людей із зони боїв, і закрутилася історія: чоловік отримав багато запитів про допомогу. Так тривало щонайменше місяць. Сергій принципово не брав грошей із людей. Іноді доходило до сварки, коли йому намагалися всунути двісті, а то й тисячу гривень.

Інший волонтер — Володимир Онищук, керівник місцевого молодіжного центру «Куб» розповідає:

— У нас і мер їздить на велосипеді, і, бачте, голова нашої адміністрації. Є такий рух — «Корюківка рулить»: ми щороку до Дня міста організовуємо веломандри по області. Торік заїхали на Київщину: Переяслав-Хмельницький, Яготин. Навіть трохи Полтавщини зачепили. За день проїжджали 150 кілометрів. Маємо автомобільний супровід, кухаря. Їздимо з наплічниками, ночуємо на природі.

У своєму молодіжному центрі Володимир організував гуманітарний штаб. 

Далі разом із Іваном Ващенком до села Наумівка, що на північ від Корюківки. Його брат із сім’єю був там, коли в населений пункт зайшли російські танки. Іван показує те саме місце і порівнює з відео на телефоні. У траві — дитячий блокпост. Іванів брат знімав знаки по всьому району, аби заплутати російських військових.

— На рахунку наших людей — тридцять чотири одиниці спаленої російської техніки і п’ять — трофейної. Я співкоординував це захоплення. Психологія — важлива штука. Росіяни постійно почувалися тут у небезпеці.

Городня. Це вже сусідній район, але саме там був штаб російських загарбників на цьому напрямку. Там вони катували й допитували людей, туди вже за кілька днів після початку окупації приїхав російський пропагандист британського походження Грем Філліпс. Сімнадцятого березня на його ютуб-каналі вийшло відео Hello Again Ukraine (Graham Phillips returns to Ukraine) (з англ. Привіт знову, Україно (Грем Філліпс повертається в Україну). У ньому він показує монумент «Три сестри» на кордоні України, Росії та Білорусі і говорить таке: «Одна сестра, найстарша, — розумна, красива і могутня. Друга — також гарна та привітна. Разом — добрий альянс. Водночас третя сестра обирає темну сторону, скочуючись у фашизм і неонацизм, що впливає на всю сімʼю». У цей момент Філіпс драматично розвертається, щоб у кадрі виднівся знак державного кордону України. «Добрі сестри обʼєднуються, аби врятувати ту, що приносить їм біль і проблеми. Жорстка любов, вторгнення, але це врятує молодшу сестру», — говорить він. У кадрі за пропагандистом видно кілька валіз. Схоже, хтось підкинув їх до памʼятника. Після запису російські військові заберуть цього блогера з України. Його підривна робота проти нас продовжується дотепер. Філліпс уже заблокований в більшості країн, а у Великій Британії на нього накладені санкції. Його обвинувачують у співучасті у воєнних злочинах.Previous

Із початку війни Росії проти України у 2014 році Філліпс «висвітлював» її з проросійської позиції, відверто брешучи й оспівуючи російських кураторів, які ним керують. Раніше цей пропагандист був журналістом іншого гатунку, писав статті про свій досвід відвідування борделів у Києві. Переглядаючи роботи Філліпса з окупованих територій України, можна легко помітити його постійні загравання до всіх дівчат, яких він зустрічає, та масні фрази. І це лише те, що потрапляє в його «документальні репортажі».

У Городні зустрічаємося з Галиною Волочок, місцевою громадською активісткою. Вона брала участь в акціях, що відбувалися тут на підтримку України вже в окупації. Одна така пройшла на честь дня народження Тараса Шевченка, дев’ятого березня, фактично за два тижні після окупації. Галина розповідає і водночас показує відео з тої події на телефоні:

— Ми зібралися, директорка Дому культури видала [українські] прапори — їх було чимало. Найбільший сягав 20 метрів. Разом із мером рушили колоною під гаслом «Слава Україні! Героям слава!». На чолі колони йшов наш атовець Роман. Не побоявся включити на колонці гімн України на всю гучність. Батюшка читав молитву за Україну. Коли все закінчилося, ми розвертаємось, а там — росіяни: десь зо три буси й джипи броньовані. Стоять з автоматами, дивилися на дійство. Як колона їх зобачила, то я подумала, що люди розійдуться. Аж ні!

Люди вишикувалися в колону. Росіяни такі: «Добрий дєнь!». У відповідь зачули: «Слава Україні! Героям слава!». Хтось навіть викрикнув: «Слава нації! Смерть ворогам!». Люди йшли, розуміючи, що може «прилетіти» будь-якої миті. Але сутичок не сталося. Усе закінчилося тим, що російські військові поїхали до мера. Намагалися його змусити перейти на їхній бік і почати присікати такі акції. Але зрештою мер залишився на своєму. Городні пощастило — їхнього голову не викрадали.

Одного дня Галина помітила Грема Філліпса, коли той розкачувався на дитячій гойдалці. Мобільний зв’язок натоді вже зник і зловити його можна було або з дев’ятиповерхівки, або на певній точці траси за містом. Галина саме збиралася повідомити про переміщення російської колони. Пропагандист пішов за нею. «Гаразд, це просто збіг», — заспокоїла саму себе. На другий день ситуація повторилася: Філліпс знову пішов за нею. Коли на третій день сталося те саме, жінка розвернулася: «Якісь питання до мене?».

Той раз — і в інший бік. За два дні його затримали місцеві активісти — колишні атовці. Пропагандист представився Грішою, волонтером із Великої Британії. Хитрістю він від них вислизнув: сказав, що його документи у воєнній поліції, а люди не схотіли накликати на себе окупантів. Уже перегодом зрозуміли, кого вони відпустили, — ідентифікували по фото. Наступного дня Філліпс дременув до Росії. Тим часом активісти поширили в телеграм-каналах його знімок, а по місту — листівки із закликом не вестися на пропагандиста, якщо той іще з’явиться.

Філліпс знімав свої брехливі сюжети про те, які «доблесні миротворці» росіяни, як вони роздають гуманітарку. Але жодна людина з Городні не засвітилася на його відео.