Загиблі герої Чернігівщини: Овсієнко Андрій. Максименко Віктор. Циганок Петро. Носовець Віталій. Вербицький Денис

На Чернігівщині 11 січня 2023 року в останню путь провели бійця — старшого солдата Андрія Овсієнка, який загинув на Донеччині. 

Андрій Овсієнко народився 27 травня 1987 року у Коропі. Тут ріс та навчався, потім певний час працював у поліції Києва, але згодом повернувся у рідне селище.

До повномасштабного російського вторгнення чоловік працював у місцевому лісгоспі, але навесні полишив цивільне життя і долучився до оборонців батьківщини. Спочатку ніс службу у військовій частині А0222, трохи пізніше — у складі військової частини А4219.

6 січня 2023 року під час виконання чергового бойового завдання поблизу населеного пункту Кліщіївка на Донеччині Андрій Овсієнко загинув.

Він був дуже позитивний, «живчик», – розповідає Наталія Дорогань, двоюрідна сестра Андрія. – Дуже любив свого сина – 5-річного Данилка. Як кажуть – душі не чаяв у ньому. Любив рибалити. Якщо починав якусь справу – доводив до кінця…  Робив на замовлення вулики й рамки. Любив футбол, залюбки грав, коли був час.

Попрощалися з воїном у його рідному Коропі — в Успенському храмі. Поховали Андрія Овсієнка на Центральному кладовищі селища. Вдома у нього залишились батьки, сестра, дружина і п’ятирічний син.

У серпні 2023 року в Коропі на майданчику зі штучним покриттям відбувся міні-футбольний турнір пам’яті коропчанина Андрія Овсієнка  ­– одного з організаторів та гравця футбольної команди «Енергія», захисника України, який загинув у протистоянні з російським ворогом біля села Кліщіївка поблизу Бахмута. Спортивна подія зібрала разом рідних воїна та 5 спортивних команд. Грали «Короп ЗОШ», «Ветеран», «Карасі», «Галантерея» і «Аполлон». Розпочали змагання хвилиною мовчання та урочистим підняттям Прапора під Національний Гімн. До слова запросили батька Андрія ­ – Сергія Олександровича, який у свій час грав за ФК «Короп» та брав участь в обласному футбольному чемпіонаті. Теплими спогадами п ро Андрія Овсієнка поділились голова громади і гравець команди «Ветеран» Володимир Куніцин, та друг Воїна Павло Козубенко.

Старший солдат Віктор Максименко, позивний Псіх, загинув 7 травня 2023 року, виконуючи бойове завдання поблизу села Серебрянка на Донеччині. Під час ворожого артилерійського обстрілу отримав смертельні множинні осколкові поранення. Захиснику було 25 років.
Віктор народився в селі Печі Чернігівської області. Закінчив Чернігівський професійний ліцей залізничного транспорту, де здобув професії провідника пассажирського вагону, монтера залізничної колії. Але за фахом ніколи не працював, оскільки одразу після закінчення ліцею долучився до лав ЗСУ.
У 2016-2020 роках брав участь в АТО/ООС у складі 46-го окремого штурмового батальйону «Донбас» ЗСУ. Воював на Донеччині та Луганщині. За час служби отримав відзнаки: «За хоробрість в бою», «За участь в бою за Світлодарську дугу», «Учасник АТО», «За участь в антитерористичній операції». Після повномасштабного вторгнення знову повернувся до ЗСУ. Цього разу Віктор воював проти окупантів у лавах 16-го окремого мотопіхотного батальйону «Полтава», який підпорядковується 58-ій окремій мотопіхотній бригаді. Обійма посаду старшого навідника міномета у мінометній батареї. «Віктор був справжнім патріотом, воїном, надійним товаришем і хорошою людиною. Слава Україні. Героям слава», – написала рідна сестра загиблого Оксана. Поховали воїна у рідному селі. Вдома на нього чекали мама і дві старші сестри.

Петро Циганок народився 17 квітня 1984 року в селі Олександрівка.

У 2002-2004 роках проходив строкову службу у лавах ЗС України, а у 2005-му році закінчив Куликівський СПТУ №30.

З перших днів повномасштабного вторгнення Петро став до лав ЗС України. Службу ніс у складі одного з підрозділів Чернігівщини, а потім потрапив до підрозділу військової частини А4590 на посаду стрільця-санітара.

9 травня 2023 року під час боїв поблизу одного з населених пунктів Луганщини Петро Циганок потрапив під ворожий мінометний обстріл, загинувши внаслідок отриманих поранень. Попрощалися з воїном у рідному селі, поховавши на місцевому кладовищі

Віталій Носовець народився 12 травня 1993 року в селі Бірківка Менської громади. Тут закінчив місцеву школу, потім навчався у Чернігівському професійно будівельному ліцеї. Протягом 2012-2013 років чоловік проходив строкову військову службу у лавах ЗС України, а у період 2015-2016 років брав безпосередню участь в антитерористичній операції на Донеччині та Луганщині.

У квітні 2022 року Віталій знову став до лав оборонців Батьківщини. Службу ніс у складі одного з підрозділів військової частини А7014.

9 травня 2023 року під час виконання бойового завдання на Луганщині Віталій потрапив під ворожий обстріл, отримавши травми, які виявилися несумісними з життям. Попрощалися з воїном у його рідному селі. Поховали на місцевому кладовищі.

Денис Вербицький народився 6 лютого 2002 року в селищі Талалаївка на Ніжинщині. Тут закінчив загальноосвітню школу, а у 2017 році — Кам'янець-Подільський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою. У 2019 році вступив до Національної академії Національної гвардії України. Проходив військову службу за контрактом у підрозділі військової частини 3029 НГУ на посаді командира одного з взводів оперативного призначення.

9 травня 2023 року під час виконання бойового завдання на Запоріжжі Денис Вербицький загинув. Попрощалися з воїном на його малій батьківщині, поховавши на місцевому кладовищі.