Загиблі герої Чернігівщини: Безгубченко Сергій. Близнюк Володимир. Баран Сергій. Шанський Андрій. Шик Олександр
БЕЗГУБЧЕНКО Сергій Борисович народився 07 січня 1989 року, с. Сухополова Прилуцького району, Чернігівської області. У 2006 році закінчив 11 класів Сухополов’янської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. Був спокійним, врівноваженим, займався футболом, легкою атлетикою, був активним учасником всіх заходів, конкурсів та змагань, які проводилися як в школі, так і за її межами.
Пройшов строкову військову службу в лавах Збройних сил України. Призваний до Збройних сил України 19 березня 2014 року. Мав звання солдат, посада: стрілець 1 окремої танкової бригади військової частини А 1688 (селище Гончарівське, Чернігівська область).
Загинув виконуючи військовий обов’язок по захисту територіальної цілісності та недоторканності України під час обстрілу із РСЗВ «Смерч» 04 вересня 2014 року в селі Дмитрівка Новоайдарського району Луганської області.
Нагороди: Указом Президента України №270\2015 від 15 травня 2015 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» Сергій Безгубченко нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту» (посмертно). Нагороджений від Всеукраїнської громадської організації «Спілка ветеранів та працівників силових структур України» «Звитяга» нагрудним знаком «Гідність та честь» за мужність, самовідданість та зразкове виконання службового обов’язку (посмертно) за представленням ГО «Учасники АТО «Щит».
Похований Герой на сільському кладовищі в с.Сухополова Прилуцького району Чернігівської області.
22 жовтня 2014 року на фасаді Сухополов’янського ліцею (раніше Сухополов’янська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, у якій він навчався) розміщена меморіальна дошка Сергія Борисовича Безгубченка.
Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 4, ряд 9, місце 2.
Народився 28 серпня 1988 року у місті Чернігові. Білорус за національністю. Закінчив Чернігівський колегіум № 11 і музичну школу. Пройшов строкову військову службу у 5-й окремій Слобожанській бригаді внутрішніх військ МВС. Потому працював бригадиром у приватній фірмі, водночас здобував фах юриста, заочно навчався на випускному курсі чернігівської філії Московського державного відкритого університету – Українсько-Російського інституту.
У квітні 2014 року вони разом із батьком, підполковником у відставці Володимиром Олександровичем Близнюком, пішли до військкомату й зголосилися стати на захист Вітчизни. Батька не прийняли на службу за віком, мобілізували Володимира-молодшого... Мати, Олена Володимирівна: "Він сам так вирішив – коли росіяни Крим захопили, не міг заспокоїтися: «Як це так – забрати? Яке вони мають право?». Кинув усе, сказав: «Хочу захищати Україну. Я тут народився і свою Батьківщину віддавати не буду. Крим забрали – а більше не віддам…».Доброволець, помічник гранатометника 13-го батальйону територіальної оборони. Я пішла працювати в місцеву організацію Червоного Хреста, збирала пожертви для біженців. Гадала, що благодать Божа буде на моїй дитині… Кожні десять днів посилки йому відсилала. Востаннє ми спілкувалися телефоном 1 вересня – я відправила йому разом із «гуманітаркою» виклик на останню сесію, він же диплом у грудні мав одержати. Сказав: «Мамо, я листа отримав, але не можу зараз розмовляти…». А ще казав: «Мамо, якби ти знала, що таке „Град”»… Він разом із двома товаришами перебував на чергуванні в якійсь будівлі, коли їх обстріляли. Одного з хлопців контузило, другого – поранило, а Володі відірвало руку, осколки влучили в груди й голову. Ще й будівля обвалилася, його притиснуло. Поки приїхала «швидка», він помер від втрати крові.. Загинув 6 вересня 2014 року внаслідок мінометного обстрілу біля селища Станиця Луганська Луганської області. Похований у місті Чернігові.
Указом Президента України № 103 від 21 березня 2016 року «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Рішенням міської ради міста Чернігова присвоєно почесне звання "Захисник України – Герой Чернігова" (посмертно).
Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 4, ряд 3, місце 20.
Баран Сергій Петрович – начальник складу матеріально-технічного забезпечення 13-го батальйону територіальної оборони Чернігівської області «Чернігів-1», молодший сержант.
Народився 17 жовтня 1970 року в селі Богданівка Ніжинського району Чернігівської області. Закінчив середню школу у селі Перемога Ніжинського району і Ніжинське професійно-технічне училище за спеціальністю «механізатор».
Проходив строкову службу у прикордонних військах Комітету державної безпеки СРСР, у Середньоазіатському прикордонному окрузі (Туркменська РСР). Під час служби був поранений.
Працював у Колективному сільськогосподарському підприємстві імені Прядка.
28 квітня 2014 року мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив начальником складу матеріально-технічного забезпечення 13-го батальйону територіальної оборони Чернігівської області «Чернігів-1» (військова частина польова пошта В2278; з листопада 2014 року – 13-й окремий мотопіхотний батальйон 1-ї танкової бригади 8-го армійського корпусу Сухопутних військ Збройних Сил України).
З травня 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України.
19 серпня 2014 року молодший сержант Баран був тяжко поранений осколками під час обстрілу з РСЗВ «Град» у Луганській області. Спочатку знаходився на лікуванні у Харківському госпіталі, згодом його перевезли у Львів. У Львівському військовому госпіталі молодший сержант Баран переніс декілька операцій. Але незважаючи на зусилля лікарів стан пораненого залишався тяжким, і врешті його серце не витримало. 9 вересня 2014 року Сергій Баран помер.
11 вересня 2014 року похований на кладовищі села Богданівка Ніжинського району Чернігівської області.
Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (15.05.2015; посмертно).
У селі Перемога Ніжинського району на будівлі загальноосвітньої школи (вулиця Молодіжна, 7), де він навчався, та у селі Богданівка на будинку, де він мешкав, йому встановлені меморіальні дошки.
Залишились дружина, двоє синів і донька.
Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 4, ряд 4, місце 18.
Народився 27 червня 1979 року у селищі Мирний Слов’янського району Донецької області. У 1996 році закінчив ЗОШ І-ІІІ ступенів № 12 м. Чернігова. Навчався у Малинському лісотехнічному технікумі Житомирської області, потім закінчив Львівський лісотехнічний університет. Працював єгером-майстром у Красилівському лісництві Козелецького району Чернігівської області, згодом — помічником лісничого у Славутицькому лісництві Київської області. У 2005-2006 роках проходив військову службу у складі миротворчих сил ООН у Косово. Капітан Північного управління національної гвардії України. Загинув 5 вересня 2014 року біля селища Тельманове Донецької області. Похований у місті Чернігові.
Указом Президента України №838/2014 від 31 жовтня 2014 року, «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Народився 1 липня 1981 року у місті Чернігові. Працював будівельником. Старший сержант, навідник-оператор танку 1-ої окремої танкової бригади (селище Гончарівське Чернігівського району). Загинув під час обстрілу у ніч із 3 на 4 вересня 2014 року у селі Дмитрівка Луганської області. Похований у місті Чернігові.
Указом Президента України № 270 від 15 травня 2015 року «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 4, ряд 9, місце 3.
У ЗНЗ № 29 відкрито меморіальну дошку двом випускникам цього навчального закладу
Коментарі
Дописати коментар