Загиблі герої Чернігівщини: Олійник Анатолій. Пономаренко Олександр. Лавренчук Віктор. Носенко В'ячеслав. Міхнюк Олег
Народився 26 червня 1992 року у селі Антонівка Скадовського району Херсонської області. Призваний 12 жовтня 2011 року на дійсну військову службу. Молодший сержант, інструктор навчального взводу навчальної роти військової частини А 3838 (селище Десна Козелецького району Чернігівської області). Загинув 17 листопада 2014 року у районі сіл Новоорлівка — Орлово-Іванівка Шахтарського району Донецької області (район кургану Гостра Могила). Автомобіль, в якому перебував А. Олійник підірвався на протитанковому радіокерованому фугасі. Похований у селі Антонівка Скадовського району Херсонської області.
Указом Президента України № 311 від 4 червня 2015 року «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Народився 15 листопада 1986 року у селі Березова Лука Гадяцького району Полтавської області. Призваний на військову службу 16 травня 2007 року Гадяцьким районним військовим комісаріатом Полтавської області. Сержант, командир відділення зв’язку 33-го полігону військової частини А 0665 (селище Десна Козелецького району Чернігівської області). Загинув 4 грудня 2014 року внаслідок поранення у секторі «С». Похований у селищі Десна Козелецького району Чернігівської області.
Указом Президента України № 473 від 13 серпня 2015 року «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 5, ряд 9, місце 4.
Лавренчук Віктор Іванович – старший навідник мінометного розрахунку мінометної батареї механізованого батальйону 1-ї окремої гвардійської танкової бригади Сухопутних військ Збройних Сил України, старший солдат.
Народився 7 жовтня 1986 року в місті Дьйор Угорської Народної Республіки (нині – адміністративний центр медє Дьйор-Мошон-Шопрон, Угорщина). Мешкав у селі Рудівка Прилуцького району Чернігівської області. У 2003 році закінчив загальноосвітню школу села Рудівка, потім – Прилуцький агротехнічний технікум (нині – Прилуцький агротехнічний коледж; місто Прилуки Чернігівської області) та вищий навчальний заклад.
У 2004-2006 роках проходив строкову військову службу в лавах Військово-Морських Сил Збройних Сил України.
Працював на робітничих професіях у сфері будівництва.
Був ідейним націоналістом. У 2013 році вступив до Всеукраїнського об’єднання «Свобода», був членом Прилуцької міської організації Чернігівської області.
Взимку 2013-2014 років перебував на Майдані Незалежності у Києві, де був активним учасником Революції гідності.
19 березня 2014 року Прилуцько-Варвинським об‘єднаним міським військовим комісаріатом Чернігівської області мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив старшим навідником мінометного розрахунку мінометної батареї механізованого батальйону 1-ї окремої гвардійської танкової бригади Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А1815, селище міського типу Гончарівське Чернігівського району Чернігівської області).
Навесні 2014 року брав участь у патрулюванні українсько-російського кордону. Ніс службу на блокпості на півночі Чернігівської області, потім – у місті Городня Чернігівської області.
З червня 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України. Учасник оборони Міжнародного аеропорту «Луганськ», боїв у районі міста Луганськ. Під час оборони Луганського летовища отримав поранення у плече від уламку ракети «Град», але від госпіталізації відмовився. Восени 2014 року ніс службу у районі міста Волноваха Донецької області.
Коли на початку грудня 2014 року його мінометну батарею було направлено до 93-ї окремої механізованої бригади у район селища Піски Ясинуватського району Донецької області, Віктор Лавренчук перервав 30-денну відпустку та поїхав на передову до побратимів.
8 грудня 2014 року старший солдат Віктор Лавренчук загинув під час артилерійського обстрілу у районі селища Піски Ясинуватського району Донецької області, коли у його бліндаж влучив снаряд. Разом з ним загинули сержант Валентин Бойко та солдат В‘ячеслав Носенко, ще 6 військовослужбовців отримали поранення.
11 грудня 2014 року похований на кладовищі села Рудівка Прилуцького району Чернігівської області.
Залишилась батьки, двоє братів, сестра, дружина та син.
29 квітня 2015 року в місті Прилуки на будівлі Прилуцького агротехнічного коледжу (вулиця Київська, 178), де навчався Герой, йому відкрито меморіальну дошку. У фойє коледжу облаштований куточок слави воїнів антитерористичної операції, в якому міститься розділ пам‘яті Віктора Лавренчука.
8 червня 2015 року в селі Рудівка на будівлі загальноосвітньої школи (вулиця Рудівська, 1), де навчався Віктор Лавренчук, йому відкрито меморіальну дошку.
Указом Президента України № 270 від 15 травня 2015 року «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно).
Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 5, ряд 10, місце 2.
Народився 10 січня 1985 року у селищі Варва Чернігівської області. У 2002 році закінчив Варвинську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів. Потім навчався в Чернігівському державному інституті економіки і управління за спеціальністю «правознавство». Проходив строкову військову службу у внутрішніх військах Збройних Сил України у місті Золочеві Львівської області та місті Луганську. Після служби в армії працював слюсарем у СТОВ «Дружба – Нова» у селищі Варва. З 2012 року помічником бурильника 4 розряду цеху підземного і капітального ремонту свердловин НГВУ «Чернігівнафтогаз». 19 березня 2014 року був призваний до лав Збройних Сил України. Рядовий військової частини А 1688 (селище Гончарівське Чернігівського району). Загинув 8 грудня 2014 року під час артилерійського обстрілу у районі селища Піски (Донецький аеропорт) Ясинуватського району Донецької області. Похований у селищі Варва Чернігівської області.
Указом Президента України № 270 від 15 травня 2015 року «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 5, ряд 10, місце 3.
Нагороджений нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно).
Міхнюк Олег Іванович – сержант роти з матеріального забезпечення 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар» Збройних Сил України, старший сержант.
Народився 27 жовтня 1965 року в селищі міського типу Мала Дівиця Прилуцького району Чернігівської області. Українець. Закінчив середню школу селища міського типу Мала Дівиця. Після закінчення середньої школи спробував вступити у Рязанське вище повітряно-десантне командне училище, але не пройшов за конкурсом. Працював машиністом баштового крану. У 1982-1983 роках навчався на радіотехнічному факультеті Київського політехнічного інституту.
29 жовтня 1983 року призваний на строкову військову службу у Збройні Сили СРСР. У лютому 1984 року з відзнакою закінчив навчальний підрозділ при 44-й навчальній повітряно-десантній дивізії (селище Гайжюнай Литовської РСР, Прибалтійський військовий округ) з присвоєнням військового звання «сержант».
У 1984-1985 роках у складі Обмеженого контингенту радянських військ брав участь у бойових діях на території Республіки Афганістан.
З 3 березня 1984 року служив заступником командира 3-го десантно-штурмового взводу 7-ї десантно-штурмової роти 56-ї гвардійської окремої десантно-штурмової бригади (військова частина польова пошта 44585; район міста Гардез, провінція Пактія). Учасник багатьох бойових операціях. Брав участь у супроводі колон, організації засідок, перехопленні караванів зі зброєю. Був двічі тяжко поранений. За мужність, проявлені в боях, нагороджений двома орденами Червоної Зірки і медаллю «За відвагу».
31 травня 1984 року десантно-штурмовий взвод, у складі якого діяв сержант Міхнюк, супроводжував колону. У районі міста Гардез провінції Пактія колона потрапила під обстріл душманів. Під час бою був поранений командир колони старший лейтенант Курбангалієв. Сержант Міхнюк виніс пораненого офіцера з-під обстрілу, але й сам отримав важке поранення. Близько 3 місяців лікувався у військовому госпіталі в місті Кзил-Орда Казахської РСР. Після лікування повернувся у свою частину.
21 травня 1985 року під час проведення бойової операції в Мараварській ущелині Олег Міхнюк отримав друге важке поранення. Переніс кілька операцій. Лікувався у військових госпіталях у містах Джелалабад, Кабул, Ташкент (Узбекистан), Рига (Латвія).
У 1985 році старший сержант О.І.Міхнюк був звільнений зі Збройних Сил СРСР за станом здоров‘я, отримав інвалідність 2-ї групи.
Повернувся до Києва. У 1986 році відновився в Київському політехнічному інституті, два роки навчався на стаціонарі, потім перевівся на вечірню форму навчання. Одночасно закінчив Київське професійно-технічне училище за спеціальністю «машиніст баштового крану». До 1988 року працював машиністом баштового крану тресту «Будмеханізація» Київміськбуду. У 1988-1990 роках – вчитель початкової військової підготовки та фізичного виховання середньої школи №172 міста Києва. У 1993 році заочно закінчив Київський політехнічний інститут за спеціальністю «інженер».
У 1989 році включився в роботу по захисту ветеранів та інвалідів війни, членів сімей загиблих учасників бойових дій. У 1990 році був одним з ініціаторів і безпосереднім учасником створення Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів). У 1990-1991 роках – комсорг ЦК ВЛКСМ Центру реабілітації для воїнів-інтернаціоналістів «Лісова поляна» (селище Пуща-Водиця, місто Київ), у 1991-1993 роках – начальник медико-соціального відділу Українського Союзу ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), у 1994-1995 роках – заступник голови Київської обласної Спілки ветеранів Афганістану, з 1995 року – начальник управління реабілітації та лікування Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів). Займався захистом інтересів, перш за все, учасників бойових дій в Афганістані та воєнних конфліктів на території інших країнах, інвалідів війни, членів сімей загиблих в Афганістані.
З 1998 року – заступник голови Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) з питань медико-соціальної реабілітації та військово-патріотичного виховання молоді. Відпрацьовував шляхи співпраці з органами виконавчої влади щодо виконання Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щодо ветеранів війни та сімей загиблих, вдосконалення системи, яка забезпечує лікування, зміцнення фізичного і морально-психологічного стану ветеранів війни та сімей загиблих, підвищення їх соціальної активності, надання всебічної моральної та матеріальної підтримки ветеранам війни, членам сімей загиблих.
У 1997 році виступив ініціатором створення Всеукраїнського дитячого патріотичного об‘єднання «Майбутнє України». Талановитий організатор, він постійно проводив велику роботу по вихованню молоді на патріотичних, історичних та бойових традиціях Українського народу. Організував безліч зустрічей воїнів-афганців.
Взимку 2013-2014 років перебував на Майдані Незалежності у Києві, де став активним учасником Революції гідності. Був командиром 8-ї «афганської» сотні самооборони Майдану, у складі якої були переважно ветерани Афганської війни. Під час протистоянь отримав поранення від розриву гранати.
Будучи патріотом своєї країни, незважаючи на свій вік та інвалідність, не зміг залишитися осторонь подій по загрозі суверенітету і територіальній цілісності України в 2014 році.
Навесні 2014 року добровольцем вступив у 24-й батальйон територіальної оборони «Айдар» Збройних Сил України (військова частина польова пошта В0624), де став сержантом роти з матеріального забезпечення та командиром «афганської» роти спеціального призначення.
З весни-літа 2014 року брав участь в антитерористичної операції на сході України. Учасник звільнення ряду населених пунктів Луганської області. Маючи великий бойовий досвід, багато зусиль доклав для організації, підготовки та навчання бійців, які брали участь в антитерористичній операції.
20 серпня 2014 року під час боїв за визволення Луганська старший сержант О.І.Міхнюк загинув у результаті мінометного обстрілу позицій підрозділу біля селища міського типу Новосвітлівка Краснодонського (з 2016 року – Сорокинського) району Луганської області.
23 серпня 2014 року похований на Лук‘янівському військовому кладовищі у Києві.
Указом Президента України №494/2015 від 21 серпня 2015 року за виняткову мужність, героїзм і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі старшому сержанту Міхнюку Олегу Івановичу Міхнюку посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
Нагороджений орденом «Золота Зірка» (21.08.2015; посмертно), орденами «За мужність» I (21.08.2014; посмертно), II (11.02.2004) та III (15.02.1999) ступеня, двома орденами Червоної Зірки (СРСР), медалями, у тому числі пам‘ятною медаллю «25 років виведення військ з Афганістану» (посмертно), медаллю «За відвагу» (СРСР), медаллю «В пам‘ять 10-річчя виведення радянських військ з Афганістану» (Білорусь).
У вересні 2014 року в селищі міського типу Мала Дівиця на будівлі загальноосвітньої школи (вулиця Слобідська, 160, де навчався Герой, йому відрито меморіальну дошку. З 2014 року у Прилуцькому районі Чернігівської області проводиться пам’ятний турнір з міні-футболу на честь Олега Міхнюка. Розпорядженням Чернігівської міської ради від 19 лютого 2016 року вулицю Воїнів-інтернаціоналістів у місті Чернігів було перейменовано на вулицю Олега Міхнюка.
У місті Києві на території Національного університету оборони України імені Івана Черняховського (проспект Повітрофлотський, 28), встановлено стелу військовослужбовцям Збройних Сил України, яким присвоєно звання «Герой України», серед яких ім’я О.І.Міхнюка.
Коментарі
Дописати коментар