Петро Олександрович Шамшур народився 28.11.1994 року в селі Деснянське Понорницької селищної ради, де ріс і навчався. Після дев’ятого класу Петро вступив до Чернігівського радіотехнічного технікуму (нині – коледж комп’ютерних технологій і транспорту). Після його закінчення продовжив навчання у Київському інституті технологій та дизайну.
2013 рік став для Петра переломним: він забрав документи з ВУЗу і вступив на строкову службу в лавах Збройних сил України. Служив у Шостці, далі було навчання в школі сержантів у Золочеві Львівської області. І знову служба в Шостці.
Навесні 2015-го вступив до Національної Академії Національної гвардії України. Після її закінчення продовжив службу в Нацгвардії, був командиром стрілецької бригади.
Мав бойовий досвід: протягом 2019-2021 років виконував службово-бойові завдання в зоні проведення АТО та ОСС на сході України.
З початком повномасштабного вторгнення майор Петро Шамшур брав участь у забезпеченні національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф поблизу міста Харків на посаді командира взводу ротної групи 31 бригади, а також у Донецькій та Луганській областях.
15.02.2023 року під час виконання бойового завдання з оборони населеного пункту Кремінка Луганської області Захисник отримав вогнепальні осколкові поранення несумісні з життям, від чого загинув на місці.
Поховали Героя на його малій Батьківщині у с. Деснянське 19.02.2023.
Відповідно до Указу Президента України за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі майор Шамшур Петро Олександрович нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
У рідній Деснянській школі на честь Петра Олександровича встановлено меморіальну дошку.
Народився Табірца Іван Іванович 24 грудня 1989 року у селищі Короп.Після закінчення місцевої школи Іван вступив на строкову військову службу, яку проходив у 25-й окремій повітряно-десантній бригаді. Після демобілізації навчався у Глухівському педагогічному університеті. Іван Табірца займався різними видами спорту, був фізично розвиненим і витривалим. Юнак певний час працював особистим охоронцем у Кенії (Африка). Потім повернувся в Україну.
На захист Батьківщини Іван Табірца став ще 2014 року, боронячи рідну землю у складі 41-го Чернігівського батальйону територіальної оборони. З грудня 2019 року працював у Службі судової охорони у місті Києві та Київській області (забезпечував охорону громадського порядку на об‘єктах правосуддя столиці). Згодом став командиром відділення підрозділу швидкого реагування територіального управління столичного регіону.
З першого дня повномасштабного вторгнення ворога Іван Табірца разом зі старшим братом і батьком вкотре пішов боронити Україну від агресора.
5 січня 2023 року Іван Табірца загинув під час бойових дій у Соледарі на Донеччині.
Івана Івановича Табірцу поховали на Малій Батьківщині.
У Захисника залишились батьки, брат, дружина, синочок...
Світлим, щирим, чесним і справедливим назавжди залишиться у пам’яті рідних, близьких, друзів і всіх односельців Микола Качура. Товариський і комунікабельний, добрий, вірний друг, спортсмен, трудяга, брався за будь-яку роботу. Найдорожчий брат, коханий чоловік…Микола Качура народився 5 грудня 1992 року в селі Риботин, Коропського району Чернігівської області у багатодітній родині.
2009 року Микола закінчив загальноосвітню школу в рідному селі. Потім була служба в армії, робота в столиці.
На захист рідної України наш земляк став ще під час проведення АТО. Після повномасштабного вторгнення росії боровся з ворогом спочатку в складі роти охорони, потім – військової частини, на посаді головного сержанта мотопіхотної роти. Разом з побратимами Микола Михайлович мужньо захищав територіальну цілісність і недоторканість Батьківщини.
14 листопада 2022 року Микола Михайлович Качура загинув поблизу населеного пункту Бахмут Донецької області під час виконання бойового завдання.
У Героя залишились дружина, брати, сестри.
Похований Качура Микола Михайлович у рідному селі.
Коментарі
Дописати коментар