Загиблі герої Чернігівщини: Мудренко Олександр. Макаревич Віктор. Андріяш Руслан. Корсунов Валерій

23-річний Олександр Мудренко родом з Радомишля на Житомирщині, він був танкістом 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені Виговського. Боронив Чернігів і загинув 9 березня у бою на околиці Количівки. В його танк влучила російська міна.

"Йому було 23 роки, він був дуже спокійною і тихою дитиною. Він у 2020 році у вересні надумав заключити контракт з 58-ю бригадою у місті Конотоп. Він був на контракті, йому дуже подобалося, по закінченню контракта він хотів знову продовжувати службу", – пригадує мати загиблого танкіста Ірина Мудренко.

Місце загибелі сина Ірина знайшла завдяки місцевим жителям. Жителька Количівки Тетяна Шевченко виклала пост із руйнуваннями села. Так їх знайшла Ірина. "Це був найстрашніший бій 7 березня, ми думали що з льоху вже живі не вийдемо, хата падала на голову і все тряслося, а потім 9-те, 10-те і 11-те, це такі наджорстокі бої були".

Під час бою в танк Олександра влучила російська міна, розповідає офіцерка служби зв'язків з громадськістю ОК “Північ” Світлана Халімоненко.

"Під час потрапляння цієї міни в танк він був на бойовій машині, і від вибуху він упав і собою прикрив піхотинця, який стояв біля танку. І тим самим він врятував життя своєму побратимові. Олександр був нагороджений орденом за мужність третього ступеня, на жаль, посмертно".

Бій у Количівці розпочався по обіді і тривав до самої ночі, розповідає командир роти окремого стрілецького батальйону з позивним “Афганець”.

"Хлопці стояли зі сторони Чернігова в населеному пункті, а ми зайшли з флангу і з тилу в кінці села. Я бачив, як вівся бій: хлопці зустріли їх в лобову і розстрілювали цю бронетехніку рашистів у лоб, ми їм допомагали з флангу добивати ці танки. З пекла, на жаль, не завжди повертаються живими. В той день не повернуся і Сашко з цього пекла. Ми захищали разом із Сашком напрямок на Чернігів, захищали село Количівку, і хто його знає, якби ми не втримали ці позиції, чим би це все закінчилось".

Рідним вдалося поховати Сашка вдома, у Радомишлі. А біля зруйнованого продовольчого магазину у Количівці тепер стоятиме хрест. У майбутнього на цьому місці з‘явиться меморіальна дошка.

Солдат Віктор Макаревич народився 23 червня 1987 року у місті Торецьк на Донеччині. Закінчив Білоцерківську загальноосвітню середню школу. У 2005 році чоловік закінчив будівельне училище №13.

У 2007 році переїхав до Чернігова, тут проживав та працював будівельником.

У жовтні 2022 року Віктор долучився до оборонців України, того ж місяця вирушив на навчання до Великої Британії.

Через два місяці повернувся до України та з набутим досвідом перебував у складі військової частини А1302 на посаді стрільця.

12 лютого 2023 року під час виконання чергового бойового завдання поблизу Бахмута на Донеччині Віктор загинув.

Попрощалися з воїном у Чернігові в Катерининській церкві та поховали на кладовищі "Яцево".

Солдат Руслан Андріяш народився 6 грудня 1972 року у Броварах. Закінчив місцеву загальноосвітню школу та професійно-технічне училище. У 2015 році вперше став на захист України, а у 2017 повернувся до цивільного життя.

З початком повномасштабної війни чоловік долучився до лав ЗСУ. Спочатку до добровольчого формування у Броварах, потім до військової частини А2167. Перебував на посаді стрільця.

10 лютого поблизу Вугледара на Донеччині Руслан загинув від отриманих поранень.

Попрощалися з воїном у Бобровиці та поховали на місцевому кладовищі.

Солдат Валерій Корсунов народився 24 травня 1973 року у Харкові. До повномасштабного вторгнення працював машиністом насосних установок на підприємстві "Київводоканал".

24 лютого 2022 року долучився до оборонців Батьківщини. Служив у військовій частині А2167 на посаді стрільця.

11 лютого 2023 року під час виконання чергового бойового завдання поблизу Вугледара на Донеччині Валерій загинув, отримавши поранення, несумісні з життям.

Вдома у нього залишились батьки, дружина, донька та син.

Попрощалися з воїном у Носівці та поховали на кладовищі по вулиці Троїцька.