Вбиті росією: Єфіменко Дмитро. Дуда Ольга. Куліш Валентин

Дмитру Єфіменку було 33 роки, коли почалася повномасштабна російсько-українська війна. Його маленькій донечці Мирославі був 1 рік і 2 місяці, коли вона бачила тата востаннє. 6 березня 2022 року Дмитро не прощався з рідними. Він мав виїхати на годину з дому на околиці села Красне Чернігівської області. Хотів відвезти сіль бабусі, яка жила на іншій вулиці, і подивитися, що відбувається на центральній трасі. Після відвідин бабусі поїхав ще до кумів у село Скорінець. Там його бачив сусід подружжя. Та виявилося, що куми через обстріли виїхали за день до того. Далі Дмитро рушив у напрямку Ягідного, яке перебувало в російській окупації. Чому туди їхав – невідомо.Тіло Дмитра в Ягідному знайшли волонтери, коли село звільнили українські захисники. Документів не було і його помістили серед невпізнаних у морзі в Чернігові. Російські окупанти стріляли Дмитру в ноги та серце, обличчя було побитим. Дружина знайшла його наприкінці квітня 2022 року. Дмитро був родом із Києва. Згодом сім’я переїхала до Чернігова. Тут він закінчив школу та здобув робітничу професію, зустрів дружину Наталю та вітав довгоочікуване народження доньки Мирослави. Дмитро працював налагоджувачем агрегатів на заводі. У вільний час майстрував автомобіль, обожнював техніку. Любив відпочивати у лісі. У 2019 році сім’я придбала квартиру в Чернігові, але не переїхали – не встигли облаштуватися, жили переважно в селі Красне. Із перших днів повномасштабного вторгнення Дмитро хотів іти на війну. Та зупиняло те, що у нього маленька донечка. Чоловік допомагав українським військовим, які стояли на околиці села, привозив їм продукти. До останнього Наталя вірила, що він десь із ними. «Дмитро обожнював нашу доньку. Ми дуже довго на неї чекали, не все виходило з першого разу. Він дав їй ім’я Мирослава. Мріяв побудувати будинок. Казав, що квартира буде для доньки, а ми з ним житимемо в будинку. Я з Мирославою евакуювалася наприкінці березня 2022-го. Уже маючи зв’язок, дзвонила в поліцію, на всі гарячі лінії. Потім мені дали номер волонтерки, яка працювала в Ягідному. Так я і знайшла свого Дмитра», – пригадала Наталя.

У Дмитра Єфіменка залишилися дружина, донька, мама, брат та інші рідні.

Ольга Дуда згоріла живцем 5 березня 2022 року у власному будинку в Іванівці Чернігівського району. Того дня ворожий снаряд спопелив її дім. Разом із жінкою згорів її знайомий Дмитро Столинець. Ользі було 96 років.

Вона народилася в Іванівці. Пережила Голодомор та Другу світову війну. Важко працювала в місцевому колгоспі. Власної сім’ї в Ольги не було. Вона мала багато друзів та хрещеників

Вдома жінка займалася господарством. Вишивала та вибивала візерунки на тканині – робила хустки, сорочки, наволочки з орнаментом. Мала для цього спеціальну машинку. Дарувала зроблені власноруч речі рідним та знайомим.

«Тітка була дуже віруючою, часто ходила до церкви. Вона до останніх днів пересувалася самостійно. Усі в селі знали про її гостинність. У тітки вдома часто були люди. Орендували кімнату лікарі, вчителі та інші фахівці, які приїжджали працювати в село», – розповіла племінниця Валентина.

Після того, як на початку квітня 2022 року ЗСУ звільнили Іванівку від російських окупантів, Валентина зі своїм чоловіком пішли на згарище дому тітки Ольги, аби віднайти її останки.

Прах загиблої поховали у ящику з-під набоїв на місцевому кладовищі.

В Ольги Дуди залишилася племінниця.

75-річний Валентин Куліш загинув 7 березня 2022 року в Количівці на Чернігівщині. Він підірвався на міні, перебуваючи за кермом свого автомобіля.

У той період російські війська намагалися захопити Количівку, постійно обстрілювали село. Валентин мешкав сам і точно невідомо, куди він прямував 7 березня. Племінниця Наталія Глущенко вважає, що дядько хотів виїхати з Количівки.

Валентин був родом із цього села. Після школи служив у ракетних військах на території Росії. У Санкт-Петербурзі одружився, там народилися діти. У 1970-х родина переїхала до Чернігова. Валентин влаштувався далекобійником.

Після розлучення у 1980-х чоловік повернувся у рідне село. Збудував дім і оселився там із другою дружиною.

У Количівці Валентин працював у місцевому колгоспі – спочатку був завідувачем гаражів, потім – асфальтного кооперативу.

На пенсії переважно порався по господарству. Валентин добре розумівся у техніці. Постійно стежив за своїм стареньким автомобілем – ремонтував, удосконалював.

«Останній рік життя для дядька був важким. У квітні 2021-го померла дружина, потім сестра – моя мама. Дядько був у траурі, не міг відійти після їхніх смертей. Вони з дружиною скрізь удвох були: по гриби разом їздили, запрошували гостей. Він дуже її кохав... У моїй пам’яті дядько Валентин назавжди залишиться енергійним, дружелюбним, щирим та добрим», – розповіла Наталія, племінниця загиблого.

У Валентина Куліша залишилися діти, онуки та племінниця.