Загиблі герої Чернігівщини: Мовчан Андрій. Прохорський Василь. Орленко Віктор. Куриленко Дмитро. Коновалов Олексій
Народився 17 січня 1980 року у селі Великі Осняки Ріпкинського району Чернігівської області. Після служби в армії, у 2001 році закінчив Київське професійно-технічне училище № 17 за фахом помічник машиніста електропоїзда. Мешкав у Святошинському районі міста Києва. З 2001 року працював за фахом у моторвагоному депо м. Фастів. У період з 2002-2007 роки навчався у Київському інституті залізничного транспорту. Після цього працював у Національному театрі ім. І. Франка майстром сцени. Член партії «Демократичний Альянс». Був волонтером на Майдані, розносив їжу на барикади. Загинув 20 лютого 2014 року під час боїв на Майдані Незалежності у м. Києві (куля снайпера перебила артерію). Похований А. Мовчан у селі Великі Осняки Ріпкинського району, де проживає його мати.
Згідно Указу Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності А. Мовчану присвоєно звання Героя України (посмертно) з удостоєнням ордена «Золота зірка».
Народився 4 травня 1980 року у селі Щуча Гребля Бахмацького району Чернігівської області. Закінчив Дмитрівську середню школу Бахмацького району. Після школи здобув фах електрика торговельного обладнання. Працював певний час у органах МВС України, після звільнення — в охоронній фірмі у місті Києві. Активно займався спортом. З початку грудня 2013 року брав активну участь в акціях Євромайдану як волонтер медичної служби. 18 лютого 2014 року, під час штурму спецпідрозділом «Беркут» Львівської барикади на вулиці Інститутській, завантажуючи поранених у карети швидкої допомоги, зазнав шість вогнепальних поранень, одне з яких, смертельне — кульове поранення в потилицю.
23 лютого 2014 року В. Прохорського поховали у селищі Дмитрівка Бахмацького району. За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції Гідності В. Прохорському присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно). 27 травня 2014 року відбулося урочисте відкриття та освячення меморіальної дошки Герою Небесної Сотні на приміщенні Дмитрівської школи, в якій навчався В. Прохорський, 21 вересня 2014 року у селищі відкрили пам’ятник Герою.
Народився 8 березня 1961 року у селі Талалаївка Ніжинського району Чернігівської області. Після закінчення Талалаївської середньої школи вступив до Щорського професійно-технічного училища, де здобув спеціальність «Помічник машиніста». З 1980 по 1983 — служба в рядах Радянської Армії на території Республіки Афганістан. Після закінчення служби — машиніст тепловозу локомотивного депо «Дарниця» у місті Києві.
18 лютого 2014 року, під час боїв на Майдані, В. Орленко отримав важке поранення в голову після того, як врятував свого пораненого сина. Хлопець вижив та одужав, а батько потрапив до лікарні у надважкому стані. Два місяці В. Орленко перебував у комі. Проходив реабілітацію у клініці «Шаріте» у Німеччині. Після реабілітації прийшов до тями, зміг сидіти і говорити. Однак після повернення в Україну його стан різко погіршився. Помер 3 червня 2015 року у Київській клінічній лікарні № 1.
Похований у селі Талалаївка Ніжинського району. Згідно Указу Президента України № 56/2016 від 17 лютого 2016 року за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції Гідності В. Орленку присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота зірка» (посмертно).
Куриленко Дмитро Олександрович – водій-електрик відділення інженерної техніки інженерно-позиційного взводу інженерно-саперної роти 95-ї окремої аеромобільної бригади Високомобільних десантних військ Збройних Сил України, солдат.
Народився 12 березня 1992 року в селищі міського типу Ріпки Чернігівської області. У 2009 році закінчив загальноосвітню школу №2 селища міського типу Ріпки, у 2011 році – Державний професійно-технічний навчальний заклад «Замглайське аграрне професійно-технічне училище» (селище міського типу Замглай Ріпкинського району Чернігівської області) за спеціальністю «тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва», у 2013 році – Ніжинський агротехнічний інститут Національного університету біоресурсів і природокористування України (місто Ніжин Чернігівської області) за спеціальністю «технік-електрик».
У 2012-2013 роках проходив строкову військову службу на посаді водія-електрика у 95-й окремій аеромобільній бригаді Високомобільних десантних військ Збройних Сил України (військова частина А0281, місто Житомир).
З 13 лютого 2014 року служив за контрактом водієм-електриком відділення інженерної техніки інженерно-позиційного взводу інженерно-саперної роти 95-ї окремої аеромобільної бригади Високомобільних десантних військ Збройних Сил України (військова частина А0281, місто Житомир).
З квітня 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України.
28 квітня 2014 року о 9:50 солдат Дмитро Куриленко та молодший сержант Максим Римбалюк робили щоденний огляд інженерних загороджень по периметру території базового табору 95-ї окремої аеромобільної бригади у районі села Кутузівка Добропільського району Донецької області. Під час виконання завдання військовослужбовці підірвались на міні. Внаслідок вибуху солдат Дмитро Куриленко осколками був поранений в шию та голову, а молодший сержант Максим Римбалюк дістав поранення ніг. Після надання першої медичної допомоги, десантників відправили гелікоптером до Військово-медичного клінічного центру Північного регіону у місто Харків. Під час евакуації, близько 12:00, від отриманих осколкових поранень солдат Дмитро Куриленко помер.
1 травня 2014 року похований на Піщанівському кладовищі селища міського типу Ріпки Чернігівської області.
Залишилась мати.
У червні 2014 року в селищі міського типу Ріпки на будівлі загальноосвітньої школи №2 (вулиця Пирогова, 5), де навчався Дмитро Куриленко, йому відкрито меморіальну дошку. У школі оформлено стенд пам’яті Героя. Його ім’ям названа вулиця у селищі міського типу Ріпки.
Указом президента України №599/2014 від 19.07.2014 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України», нагороджений орденом «За мужність ІІІ ступеня» (посмертно).
Нагороджений медаллю ВГО "Країна" "За визволення Слов'янська" (посмертно).
Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 1, ряд 2, місце 3.
Меморіальну дошку розмістили на будівлі загальноосвітньої середньої школи №2, випускником якої був військовослужбовець..
Коновалов Олексій Ігоревич – командир 2-го стрілецького взводу стрілецької роти 13-го батальйону територіальної оборони Чернігівської області «Чернігів-1», капітан.
Народився 31 січня 1970 року в Російській Федерації. Мешкав у місті Тольятті Самарської області (Російська Федерація). У 1983 році разом з сім’єю переїхав до міста Чернігів. Навчався в середніх школах №9 та №15 міста Чернігова. Закінчив середню школу №15 (нині – гімназія №15) міста Чернігова. Навчався в професійно-технічному училищі №5 міста Чернігова (нині – Чернігівський професійний ліцей залізничного транспорту).
З 1988 року в лавах Збройних Сил СРСР/України. У 1992 році закінчив Київське вище військове авіаційне інженерне училище за спеціальністю «інженер електрозв’язку». Служив у Військово-Повітряних Силах України, зокрема у військовій частині в Автономній Республіці Крим. З 2000-х років капітан О.І.Коновалов – у запасі.
Мешкав у місті Чернігів. Працював у сфері автоматизації заводів, був приватним підприємцем. Їздив на заробітки до Польщі.
Взимку 2013-2014 років приймав активну участь в Революції гідності на Майдані Незалежності у Києві, був заступником сотника Чернігівської сотні Майдану. Був членом штабу Чернігівської обласної «Народної самооборони», членом Чернігівської обласної організації всеукраїнського об’єднання «Свобода». Після початку російської агресії у Криму приймав участь в облаштовуванні блок-постів біля Чернігова, допомагав українським військовим із ремонтом техніки.
24 квітня 2014 року Чернігівським об’єднаним військовим комісаріатом мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив командиром 2-го стрілецького взводу стрілецької роти 13-го батальйону територіальної оборони Чернігівської області «Чернігів-1» (військова частина польова пошта В2278; з листопада 2014 року – 13-й окремий мотопіхотний батальйон 1-ї танкової бригади 8-го армійського корпусу Сухопутних військ Збройних Сил України).
З травня 2014 року брав участь в Антитерористичній операції на сході України. Керував військовим підрозділом на блок-посту біля села Велика Чернігівка Станично-Луганського району Луганської області. В сутичці з сепаратистами був поранений ножем у ногу.
12 червня 2014 року капітан Коновалов загинув внаслідок нещасного випадку, отримав удар струмом під час проведення електропроводки (за даними Чернігівської обласної державної адміністрації, загинув у селі Верхня Богданівка Біловодського району Луганської області).
16 червня 2014 року похований на кладовищі «Яцево» у Чернігові.
Знав польську, французьку та англійську мови.
1 вересня 2014 року в Чернігові на фасаді будівлі ліцею №15 (вулиця Козацька, 10), в якій навчався Олексій Коновалов, йому відкрито меморіальну дошку.
Залишились донька та син.
Указом Президента України № 103 від 21 березня 2016 року «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).
Рішенням міської ради міста Чернігова присвоєно почесне звання "Захисник України – Герой Чернігова" (посмертно).
Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 1, ряд 8, місце 10
Коментарі
Дописати коментар