Маловідома Чернігівщина: Свято-Вознесенська церква села Радьківка

Свято-Вознесенська церква — мурована церква Української православної церкви Київського патріархату села Радьківка, Прилуцького району Чернігівської області.

Храм знаходиться на околиці села серед сільського парку, є пам'ятником класицизму.

Село Радьківка, в якому мешкає сотня людей, приховалося в дрімучому заплавному лісі поблизу ріки Удай на північ від Прилук на Чернігівщині. На початку 1709 року хутір Радьківщина разом із млином придбав Павло Семенович РакОвич. Ця покупка була затверджена універсалом гетьмана Івана Скоропадського. І хутір став улюбленим для багатьох поколінь цієї родини.

Павло, як і його батько, служив у козацьких полках у чині бунчукового товариша. Бунчуковий товариш вважався трохи нижчим від полковника, але за потреби заступав його в командуванні. Гетьман набирав бунчукових товаришів із найвизначніших козацьких родин, тому їх кількість не була визначеною і сталою.

Павло Ракович був учасником Гилянського походу 1725 року разом із синами Андрієм і Федором, який там загинув. У 1729 році універсалом Данила Апостола Павла призначено наказним полковником Переяславського полку. Відомо, що він мав дружні стосунки з Київським митрополитом Рафаїлом Заборовським, який, за сімейними переказами, приїздив на гостини в хутір Раковичів.

25 січня 1736 року Павло Семенович уклав угоду з Корнилієм Нельговським, пресвітером Обичівської Свято-Михайлівської церкви (батьком відомого петербурзького співака, сотника Лохвицької сотні Василя Нельговського) про будівництво у своєму дворі церкви. На це було отримано дозвіл ігумена Густинського монастиря Гавриїла Леопольського. За відмову від частини своєї парафії отець Корнилій попросив, щоб його діти служили в Радьківській церкві Вознесіння Господнього.

Перша церква була невелика, дерев'яна, її зображення не збереглося. І навесні 1805 року її замінив новий мурований храм. Священник цієї церкви Петро Базилевський дослідив архівні записи, що збереглися, і видав статтю в журналі «Полтавские епархиальные ведомости» № 17 від 1 червня 1905 року. Стаття «История возникновения церкви в с. Радьковка. (Ко столетию Вознесенской церкви)» описує життя власників церкви – родини Раковичів, будівництво цегляної церкви й історію парафіяльного життя. Зокрема, отець Петро Базилевський писав: «Ця церква дерев’яна, невеличка, і побудував її Павло Ракович недалеко від тієї, столітній ювілей якої святкуємо 18 травня. Місце, де вона була, видно і тепер у саду біля дому, стояла вона на невеличкому горбистому місці, де стояв святий престол і там стоїть металевий хрест, який по сказанню був знятий з церкви».

Три покоління Раковичів зі своїми парафіянами молилися в першій церкві. А представник четвертого покоління після Павла Раковича – бунчуковий товариш, а пізніше колезький асесор Федір Стефанович Ракович – вирішив побудувати нову церкву. Дозвіл на будівництво цегляного храму був наданий 16 грудня 1796 року архиєпископом Чернігівським Віктором (Садковським).

Оскільки Федір Ракович отримав хорошу освіту в Київської духовної академії, то забажав, щоб і в архітектурному плані церква була досконалою, і внутрішній розпис та оздоблення не поступалися кращим зразкам класицизму.

Благодійник подбав про все: для створення пишного оздоблення за задумом дружини Анастасії Федорівни Ракович був запрошений, на жаль, невідомий столичний академік, який і створив фрески та іконостас. Відомо, що пишно оздоблену ікону Богородиці під срібно-позолоченою ризою подарувала храму Анастасія Федорівна. Раковичі пожертвували Євангеліє, чашу, хрест, інші предмети.

Автором цього чудового проєкту був талановитий самоук на прізвище Майстренко. Імена інших творців прекрасної споруди не збереглися.

18 травня 1805 року новий Свято-Вознесенський храм було освячено. Дзвіниця розташовувалася окремо, неподалік. При церкві був хор, слава про який лунала далеко від Радьківки.

11 травня 1815 року Федір Ракович помер, його поховали з лівого боку при вході до церкви. 2 травня 1836 року померла Анастасія Федорівна, її поховали з правого боку при вході до церкви. На їхніх могилах були мармурові плити з написами.

Оскільки Свято-Вознесенська церква була холодною, то старший син Федора Раковича – колезький асесор Олександр Федорович Ракович – вирішив спорудити теплий храм. Дозвіл архиєпископа Полтавського і Переяславського Гедеона (Вишневського) він отримав 13 червня 1846 року. І з північного боку прибудував до Вознесенської церкви теплий храм Олександра Невського.

Кріпосний селянин Мусій Криворучко створив тут різьблений іконостас. А ікони – копії з творів італійських малярів – писані родичкою Раковичів на прізвище Кочубей. Історія, на жаль, не зберегла імені цієї художниці.

У 1879 році померли Олександр і його дружина Марія, вони були поховані в склепі церкви Олександра Невського. На цвинтарі церви були поховані старший син Олександра – Георгій Олександрович і дві його дочки – Надія і Ольга.

Місце поховання засновника першої церкви у Радьківці невідоме. Найвірогідніше, він також покоїться на церковному цвинтарі або в Прилуках, де у соборі Різдва Пресвятої Богородиці зберігається Євангеліє, пожертвуване його матір’ю Агафією, і де, за сімейним переказом, похований його старший син Андрій.

Бурхливі події XX століття знищили садибу Раковичів у Радьківці. Нині навряд чи хтось скаже, де вона була розташована. Імовірно, неподалік храму, і ліс надійно сховав рештки фундаментів…

Жителі довколишніх сіл і дачники, що проживають у цих краях, не втрачають надії і роблять усе, щоб храм повністю відновити. Навіть у напівзруйнованому стані церква зачаровує величчю і досконалістю архітектурних форм. Люди прив’язані до своєї святині і з гордістю розповідають туристам і про її чудодійну силу, і про ремонт, і про історію свого маленького села.

Джерело