Загиблі герої Чернігівщини: Тітович Владислав. Борисенков Віктор. Водала-Топішко Валентина

У Чернігові в останню путь провели земляка Владислава Тітовича, який загинув у бою на Луганщині.

Владиславу було 40 років. Він народився і виріс у Чернігові. Тут закінчив місцеву загальноосвітню школу №27, професійно-технічне училище №10. Протягом життя займався виробництвом меблів, а після початку повномасштабної війни потрапив до лав Захисників Батьківщини.

Службу Владислав Тітович ніс в одному з підрозділів військової частини А7333 та разом з побратимами віддано боронив Україну від загарбника, до останнього даючи гідну відсіч ворожим окупаційним військам…

24 березня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу одного з населених пунктів Луганщини Владислав отримав тяжкі поранення. На жаль, вони виявились для нашого земляка несумісними з життям. Попрощалися з воїном у Чернігові в Катерининській церкві, поховали – на місцевому кладовищі “Яцево”.

Старший солдат Віктор Борисенков загинув 4 квітня 2023 року під час виконання бойового завдання в селі Печенюги Чернігівської області. Коли перебував у пункті зв'язку військової частини, ворожий літак скинув на будівлю авіабомбу. Разом із Віктором загинули ще троє військовослужбовців. Воїну було 23 роки.

Віктор народився в місті Батурин на Чернігівщині. Після закінчення місцевої школи пішов навчатися до Конотопського професійного аграрного ліцею. Здобув кілька професій: слюсаря з ремонту сільськогосподарських машин, тракториста-машиніста та водія. Працював офіціантом. Був різноробочим на будівництві в Києві та Харкові. Згодом через проблеми зі здоров'ям повернувся до Батурина.

Під час повномасштабної війни, в травні 2022 року, вступив добровольцем до лав Збройних Сил України. Вчився на стрільця та зв’язківця в Україні та Великій Британії. Згодом став бійцем 58-ї окремої мотопіхотної бригади імені гетьмана Івана Виговського. Був стрільцем взводу охорони військової частини А3958.

«Мій син був золотою і слухняною дитиною, завжди зустрічав мене з роботи. Нічого від мене не приховував. Дуже любив спілкування, мав багато друзів. Був душею компанії. Там де Вітя – бійки ніколи не було. Вмів сказати добре слово, помирити людей, розважити і підтримати. Коли вранці 5 квітня мені зателефонував командир частини і повідомив, що Віктор загинув під час ворожого авіанальоту від прямого влучання бомби, у мене піднялося волосся на голові і миттю відібрало ноги. Потім я вже нічого не пам’ятаю», – розповіла мама бійця. Віктора поховали в рідному Батурині.

Солдат Валентина Водала-Топішко загинула 4 квітня 2023 року під час виконання бойового завдання в селі Печенюги Чернігівської області. Коли перебувала в пункті зв’язку військової частини, ворожий літак скинув на будівлю авіабомбу. Разом із Валентиною загинули ще троє військовослужбовців. Захисниці було 32 роки.

Валентина народилася в селі Обмачів Чернігівської області. Навчалася в Обмачівській та Батуринській школах. Потім вступила до Конотопської філії Європейського університету. Закінчила з відзнакою факультет економіки і менеджменту. Була науковим співробітником Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця», працювала вчителем інформатики і педагогом-організатором позакласної в Батуринській школі. У 2013 році вступила до Чернігівського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. Здобула фах вчительки історії. Працювала в Бучанській ЗОШ, Обмачівському НВК. Під час повномасштабного вторгнення на своєму тракторі возила на продаж розсаду до селища Короп. На базар переправляла її навіть човном через річку Сейм.

У вересні 2022 року Валентина вступила до лав Збройних Сил України. Отримала фах оператора пункту радіоперехоплення та пеленгації протиповітряної оборони.

«Валя завжди була активісткою й ініціатором різних добрих справ. Дуже гостинна і товариська, їй подобалося готувати і приймати гостей. Особливо любила дітей і просто обожнювала свою маленьку донечку Альбіну. Також дуже працелюбна, любила землю і все живе, особливо квіти. Зі своєї старенької садиби вона зробила зразково-показову, за всіма канонами садово-паркового мистецтва, навіть з мініфонтаном», – сказала бойова посестра Яна Костюченко.

Валентину поховали в рідному селі. У військовослужбовиці залишилася мама Людмила й донька Альбіна.