Повертаємо із забуття: Мазепа Ісаак

1884, 16 серпня – у селі Костобобрів на Чернігівщині народився Ісаак Мазепа, керівник уряду УНР часів Директорії, політичний і державний діяч.

Освіту здобував у Чернігівській духовній семінарії, згодом у Санкт-Петербурзькому університеті. Сучасники описували його як людину вище середнього зросту, в окулярах, із козацькими вусами і сірими очима, які він часто заплющував під час розмови.
Член Революційної української партії, один із лідерів Української соціал-демократичної робітничої партії. Надалі працював у Катеринославському земстві. За часів УНР – міністр внутрішніх справ (квітень – травень 1919), прем’єр-міністр (серпень 1919 – травень 1920), міністр земельних справ (травень – червень 1920). Брав участь у Першому зимовому поході Армії УНР. Вважав, що радянські настрої в народних масах – це ілюзії, які зникнуть при зустрічі з режимом більшовицької диктатури й терору.

У 1920-му переїхав до Львова, потім його життєві шляхи завели до Чехословаччини, Австрії, Німеччини. 
Відстоював думку, що невирішення національної проблеми на Сході Європи стане постійним джерелом нестабільності усього континенту. І лише утворення незалежної і демократичної України стане запорукою мирного розвитку Європи.
Співзасновник Української національної ради і  голова уряду УНР в еміграції (1948-1952). Лідер Української соціалістичної партії, заснованої  1950-го. 
Автор історичних нарисів про часи Визвольних змагань «Большевизм і окупація України» (1922), «Підстави нашого відродження» (1946), «Україна в огні й бурі революції 1917-1921 рр.» (1942-1943). 
У передмові до останньої Ісаак Мазепа зазначав:

«Взагалі мені здається, що наші мемуаристи чомусь занадто вже віддаються гіперкритиці й за дрібним  повсякденним намулом тих бурхливих часів не бачать величі самих змагань пробудженого українського народу».

Перебуваючи в еміграції Ісаак Мазепа займався наукою, писав публіцистику, викладав. У 1931 році захистив докторську дисертацію при Українському вільному університеті у Празі. Сферою його наукових інтересів була агроботаніка, зокрема морфологія рослин. До кінця 1944 року він перебував на території окупованої Чехословаччини, а з наближенням радянського фронту, виїхав спочатку до Регенсбурга, а потім – до Аугсбурга. Оскільки розумів, що радянські спецслужби пригадають йому участь в петлюрівському уряді, також участь в якості свідка на суді в Парижі у справі вбивства Симона Петлюри, і звинувачення на адресу сталінського режиму у фальсифікаціях під час процесу Спілки визволення України. Після Другої світової лідери українських політичних партій  повернулися до питання створення єдиного консолідуючого центру, який би об’єднав навколо себе усю українську еміграцію. 

«Наприкінці листопада 1944 року, – йдеться в одному з донесень радянської агентури, – Мазепу викликав Лівицький Андрій до Берліна, де він брав участь в переговорах… між Бандерою, Мельником, Лівицьким, Скоропадським, Симоненком та іншими видатними українськими націоналістами з питання створення т. зв. «Українського Національного Комітету». Мазепа отримав пропозицію стати на чолі зазначеного комітету, однак від цієї пропозиції відмовився…».

10 червня 1948 року українські політичні партії й організації на еміграції утворили Українську Національну Раду, яка стала політичною базою Державного Центру Української Народної Республіки в екзилі (очолив її Андрій Лівицький). Головою Виконавчого комітету УНРади обрали Ісаака Мазепу. З 1948-го ним зацікавилася радянська агентура:

«Цей чоловік неймовірно скромний і трудолюбивий, у нього доволі велика ерудиція, – зазначалося в одному із повідомлень. – Він займає відверто негативне ставлення до більшовизму і каже, що більшовицькі діячі в Радянському Союзі неправильно розуміють Маркса і Енгельса. Мазепа мав зв'язок з чеською соціал-демократичною партією і з такими самими партіями в інших європейських країнах. Мешкаючи в Празі, він був членом республіканського демократичного клубу і часто читав доповіді…». 

У вересні 1948-го Мазепа підготував меморандум Генеральному секретарю Організації Об’єднаних Націй, в якому закликав світову  спільноту оцінити реальний стан справ в Україні, де «український народ веде боротьбу усіма засобами на усій території України, в тому числі чинить збройний спротив комуністичному режиму, і ця боротьба триває без упину протягом 30 років» та включити це питання до розгляду на 3-й сесії Генасамблеї ООН. 

Помер 18 березня 1952-го в Аугсбурзі (Німеччина).