Загиблі герої Чернігівщини: Лавський Сергій. Васильєв Іван. Рязанцев Роман. Пешко Юрій

Сергій Петрович Лавський народився 6 червня 1981  в с. Куковичі на Менщині. Тут навчався в місцевій загальноосвітній школі, після завершення навчання працював трактористом та комбайнером у колгоспі.

З 1999 по 2001 роки проходив строкову військову службу у лавах Збройних Сил України, а у 2014-2015 роках у складі 1-ї окремої танкової Сіверської бригади захищав територіальну цілісність та недоторканість України на східних кордонах. У 2018-му році Сергій підписав контракт і залишився служити у бригаді до січня 2022 року.

З початком повномасштабної війни добровільно повернуся до лав захисників, та у складі 1-ї танкової Сіверської бригади вирушив на оборону Батьківщини. 

18 листопада 2022 року під час виконання чергового бойового завдання в районі населеного пункту Времівка на Донеччині молодший сержант Лавський Сергій потрапив під ворожий обстріл та отримав поранення. На жаль, врятувати воїна не вдалося.

Васильєв Іван Євгенович народився 15 вересня 1977 р.

Проживав у Мені, навчався в Менській школі ім. Т.Г. Шевченка. У 1994 році вступив в Київський технікум з'вязку. Призвався на військову службу в Полку зв'язку м.Одеса, де проходив службу з 1995-1997 рр. Одружився, в 2001 році став батьком. Працював в Укртелеком м. Чернігів. Вступив на навчання крановщиком і працював за фахом до вторгнення росії на Україну. У травні 2022 року добровільно вступив до Збройних Сил України.

30.11.2022 трагічно загинув у автокатастрофі, під час виконання воєнного обов'язку.

Роман Юрійович Рязанцев народився 20 серпня 1982 в м. Мена.

Закінчив середню школу ім. Т.Г. Шевченка. Після школи вступив на навчання до Криворізького медичного училища  № 1, де отримав спеціальність фельдшера.

Молодший сержант, санітарний інструктор медичного пункту стрілецького батальйону військової частини А0693.

Юрій перебував на обліку у першому відділі  Корюківського РТЦК та СП. Після початку повномасштабної війни 11 квітня 2022 року згідно Указу Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 був призваний по мобілізації на службу до Збройних сил України та зарахований до особового складу роти охорони першого відділу  Корюківського РТЦК та СП. 25 травня 2022 року вибув до нового місця служби в м. Бахмут Донецької області.

Бойові побратими згадують його як справжнього патріота, військового професіонала, людину честі. Він ніколи не шукав легких шляхів і завжди був готовий виконувати поставлені бойові завдання.

21 лютого 2022 року Роман Юрійович передчасно пішов з життя. Вічна пам'ять і слава Герою!

Пешко Юрій Сергійович – випускник Конотопського будівельного технікуму транспортного будівництва 1990 р. (нині – Класичний фаховий коледж СумДУ) відділення «Промислове та цивільне будівництво», яке сьогодні має назву «Будівництво будівель і споруд та землевпорядкування». Народився він 9 квітня 1971 р. в смт Макошине Менського району Чернігівської області. 1986 р. вступив до технікуму. Викладачі та одногрупники згадують Юрія як надійного, справедливого та порядного товариша, ввічливу й тактовну особистість; здібного, спостережливого, зосередженого та відповідального студента, який брав активну участь у громадській роботі, постійно відвідував спортивні секції освітнього закладу (ще в школі був членом футбольної команди, яка на районних змаганнях посіла одне з перших місць). Треба додати, що любов до точних наук не заважала йому протягом одного року бути навіть редактором студентської газети «Квант». Поза навчанням він захоплювався радіотехнікою, прагнув спробувати себе в професії телемайстра (що цікаво, його мрія все-таки здійснилася: проживаючи вже в Києві, Юрій деякий час працював на українському телебаченні – на каналі ICTV, де займався освітленням сцени для популярного комедійного шоу). Одногрупник Юрія Олександр Толстой, який, зокрема, і повідомим нам трагічну звістку про загибель нашого випускника, згадує: «Юрій був доброзичливою людиною, любив займатися спортом. Ми разом жили в гуртожитку та навчалися в одній групі, класним керівником якої була Гончаренко Ізольда Петрівна, викладач-філолог. Саме в технікумі він зустрів своє єдине кохання – одногрупницю Наталію, з якою одружився на третьому курсі. До речі, я був свідком на їхньому весіллі». Після закінчення технікуму Юрій разом із дружиною поїхав до Харкова на будівництво, але народження дитини, скрутні 90-ті роки, складне матеріальне становище – усе це змусило повернутися в рідне селище, в якому він деякий час працював начальником загону у виправній колонії. Проте залишатися там було безперспективно, тому родина вирішила їхати до Києва, де Юрій і прожив останні вісімнадцять років. У столиці він не покинув фах будівельника: працював у різних організаціях, що займалися будівництвом, був зварювальником, справжній майстром своєї справи. Дружина Наталія говорить: «Чоловік мав проблеми зі здоров’ям – дуже боліли ноги, був хворий хребет. Але в нього не було звички жалітися. Мовчки зробить укол і йде на роботу». Сімейне життя було щасливе, спокійне, затишне. Виховував із дружиною сина, який згодом став військовим; тепер уже підростає онук. Наталя з теплотою в голосі згадує: «Іноді я затримувалася на роботі, а Юрій уже був удома. І він завжди телефонував і питав, коли мене чекати, бо приготував на вечерю смаколики». З початку війни Юрій пішов до місцевої тероборони, адже був справжнім патріотом. Пізніше вирішив вступити до лав Збройних сил України, де обіймав посади старшого техніка стрілецької роти, штабссержанта військової частини. За словами дружини, він казав: «У мене росте онук, я не можу спокійно сидіти на дивані та просто спостерігати». На жаль, 16 липня 2022 р. життя Юрія обірвалося: він загинув у с. Покровське (Донецька область, Бахмутський район) від уламкового поранення голови. Похований у Києві. Ставши на захист країни, Юрій показав приклад честі, гідності, стійкості, мужності та сміливості й назавжди вписав своє ім’я в її новітню історію. Дружина Наталія говорить: «Так, це страшна трагедія, яку я ніколи не зможу прийняти. Я сумую за чоловіком, він мав жити! Але вірю, що його смерть була недарма, а наші діти, онуки – майбутнє держави – будуть жити у вільній Україні, радіти кожному дню, бо перемога вже близько».