Загиблі герої Чернігівщини: Гриценко Владислав. Луцак Любомир. Романченко Дмитро

24-річний Захисник Владислав Гриценко захищати країну вирішив ще до повномасштабного вторгнення росії. 20 вересня Герой загинув у бою на Донеччині.

Владислав Олександрович Гриценко народився 20 січня 1998 року у селі Пархимів Козелецького району. Навчався в Остерській гімназії. У 2019 році життєрадісний та добрий хлопець долучився до лав Збройних Сил України на контрактну службу, щоб захищати рідну землю від російських агресорів. Владислав потрапив до складу 13-го окремого десантно-штурмового батальйону імені Героя України полковника Тараса Сенюка.

З 11 лютого 2022 року перебував на посаді головного сержанта взводу. На початку повномасштабного вторгнення знаходився на передовій та з перших хвилин зі своїми побратимами вступили в бій із загарбниками. В квітні 2022 року в бою отримав поранення, після лікування повернувся захищати Батьківщину.
Указом Президента України № 357/2022 від 22 травня 2022 року «Про відзначення державними нагородами України» за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
20 вересня 2022 року при звільненні селища Яцьківка Краматорського району Донецької області отримав поранення не сумісні з життям. Йому було лише 24 роки. Він віддав своє життя за нашу свободу.

28 вересня Героя провели в останню путь у його рідному селі Пархимів. Рідні, близькі, друзі та земляки попрощалися з Владиславом біля його домівки, поховали воїна на місцевому кладовищі.

Захисник Чернігова та України Любомир Луцак бив окупантів з гранатомета, щоб його Батьківщина та родина мали вільне майбутнє. На жаль, 23 вересня його життя обірвали ворожі снаряди.

Любомир Васильович Луцак народився 31 липня 1991 року у місті Івано-Франківськ. 3 1997 року навчався в Краснянській середній загальноосвітній школі І-ІІ ступенів, що на Вінничині. Після закінчення 7 класу у 2003 році вступив до Таврійського професійного ліцею, а потім — до Бобровицького фахового коледжу. Містечко Носівка на Чернігівщині стало для нього рідним, бо тут хлопець зустрів свою кохану, тут народилася його сім’я, з’явилися на світ дітки. Його ім’я співпадало з його життєвою позицією та світосприйняттям: завжди усміхнений, щирий, з відкритою душею і неймовірно любив життя та рідну землю. Ще більше Любомир любив свою родину: маму, дружину, своїх донечку і синочка, поважав численних друзів та кумів. Любомир працював у Києві, молода сім’я вила своє родинне гніздечко, будували плани, які в одну мить обірвалися через війну.

В перші дні війни чоловік добровільно став на захист України. 9 березня Любомир Луцак був призваний на військову службу, потрапив до в/ч А7105. Захисник служив гранатометником 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 3 стрілецької роти та разом з побратимами боронив Чернігів.

Далі був схід… На жаль, 23 вересня 2022 року під час боїв поблизу села Миколаївка Друга Бахмутського району на Донеччині старший солдат Любомир Луцак потрапив під ворожий артилерійський обстріл. Отримані ним травми виявилися несумісними з життям. Захиснику назавжди буде тільки 31...Овдовіла дружина Руслана, осиротіли Настуня та Саша, не дочекалася сина мати. 27 вересня увечері колону шани "На щиті", яка везла Героя навіки додому, зустрічали земляки — носівчани та жителі сіл на колінах, вшановуючи Героя квітами та прапорами.

28 вересня Носівка прощалася з Героєм-захисником. Провести в останню дорогу Любомира прибули рідні з Львівщини, побратими, представники влади та духовенства. Море квітів і прапорів…Похоронна процесія не стримувала сліз, бо не можна бути байдужими до того горя, яке на українську землю принесли окупаційні війська сусідньої росії. Поховали воїна на місцевому кладовищі.

Нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).

Із Захисником Дмитром Романченко попрощалися назавжди у день його народження - 28 вересня. Герою могло б бути 25..., але командира розвідувальної роти вбила кривава терористична росія на Донеччині.

Дмитро Юрійович Романченко народився 28 вересня 1997 року у Чернігові. У 2015-му році він закінчив Чернігівську ЗОШ №12, а у 2019-му - Одеську військову Академію. Після цього Дмитро потрапив на службу до 54-ї окремої механізованої бригади. З початком повномасштабного ворожого вторгнення капітан Дмитро Романченко став на захист української землі. На посаді командира розвідувальної роти воїн разом з побратимами давав гідну відсіч ворогу.

За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України старший лейтенант Збройних Сил України Дмитро Юрійович Романченко був нагороджений орденом “За мужність” III-го ступеня. 14 квітня 2022 року відповідний Указ про нагородження підписав Президент України Володимир Зеленський.

До 9-го вересня вже капітан "Романчик" відбивав жорстокі атаки ворога на Краматорському напрямку. Капітан завжди був готовий брати на себе командирську відповідальність в будь-яких умовах бойової обстановки. Так сталося і в той день. Ворожі російські окупанти щільно обстрілювали військову та цивільну інфраструктуру із танків, бойових машин, ствольної та реактивної артилерії. Під час ведення бою з переважаючими силами противника командир отримав важке поранення, воно виявилося не сумісним з життям. На жаль, біля населеного пункту Спірне на Донеччині життєвий шлях нашого мужнього земляка, Захисника Дмитра Романченка обірвався... 28 вересня, у день 25-річчя Героя, із Захисником простилися назавжди. Рідні, близькі, друзі, побратими та містяни провели бійця в останню путь. Заупокійна панахида пройшла в Катерининській церкві, а поховали капітана Дмитра Романченка на кладовищі "Яцево".