Вбиті росією: Бреус Олександр. Путята Володимир. Панкратьєв Юрій. Биковець Микола

Олександра Бреуса російські військові вбили 28 лютого 2022 року в селі Нова Басань Чернігівської області. Йому назавжди 28.

Олександр народився в місті Бобровиця на Чернігівщині. Після 9 класу вступив у коледж. Далі закінчив магістратуру Національного університету біоресурсів і природокористування України за спеціальністю «менеджмент». Цікавився історією України, українською мовою, правописом. Читав Грушевського в оригіналі.

Пʼять років Олександр мешкав за кордоном. Служив у Французькому іноземному легіоні, мав звання капрала. За словами його сестри Анни, він дуже хотів додому. Урешті, придбавши власне авто, у лютому 2022 року назавжди повернувся в Україну. Був у пошуках роботи, планував купити будинок під Києвом та освідчитися коханій.

Повномасштабна війна, яка почалася 24 лютого, застала Олександра у рідній Бобровиці. Його дівчина Юлія була в своїх батьків під Києвом. Аби триматися разом, Олександр із мамою спершу поїхали до них, та невдовзі, зрозумівши, що війна надовго, вирішили повертатися. 28 лютого Сашко знову поїхав на Київщину – хотів навідати кохану, за яку дуже хвилювався. Дорогою у селі Нова Басань він натрапив на ворожу колону.

«За словами очевидців, Сашко вийшов з машини. Відбувся діалог на підвищених тонах між ним та російським солдатом. Брат питав, чому вони сюди приїхали. Потім один із солдатів став позаду Сашка і вистрілив у йому потилицю. В його машину поцілили з бронетранспортера. Одного разу, ще до 24 лютого 2022, Сашко сказав мамі: «Ма, якщо вони прийдуть сюди, то будуть вбивати та гвалтувати. Вони – орда». Сашко знав їхню натуру краще, ніж ми. Ті, кого він так ненавидів ще з 2014го року, вбили його», – сказала Анна.

Забрати тіло загиблого змогли на 33-й день після розстрілу, коли ЗСУ звільнили Нову Басань від російських окупантів. Поховали Олександра Бреуса у рідній Бобровиці.

У нього залишилися батьки, сестра та кохана.

46-річного Володимира Путяту російські військові застрелили в потилицю 27 лютого 2022 року в його рідному селі Старий Биків, що на Чернігівщині. Того дня в село зайшла перша колона російських окупантів. Разом із Володимиром вони убили ще п’ятьох місцевих чоловіків. Тіла дозволили поховати через 9 днів. Поховати – це швидко вирити могили, коли над головою літає дрон, завернути тіла в простирадла та килими і закопати. Після звільнення села Збройними силами України на початку квітня чоловіків перепоховали на місцевому цвинтарі. Володимир Путята народився в селі Старий Биків. У родині був п’ятою дитиною. Після школи вчився в Києві на столяра, працював у селі. А останні понад 10 років був заправником на АЗС у столиці. Мешкав у будинку батьків. Після того, як у 2015-му помер батько, доглядав за матір’ю. 27 лютого Володимир з’їздив на базар у сусіднє село Новий Биків, яке від Старого Бикова відділяв міст. Потім повернувся додому. Близько 13.00 міст підірвали українські військові, аби перешкодити руху ворожої сили. Володимир був удома, розпалював грубку. Матір, яка була поряд, розповіла рідним, що несподівано у їхній двір зайшли військові. Володимир спочатку подумав, що це ЗСУ, вийшов їм назустріч, однак це були окупанти. Вони забрали чоловіка просто в домашньому одязі та капцях. Повели до БТР. Матір пішла за ним, просила, щоби сина відпустили. Окупанти сказали, що допитають і, якщо не винен, то звільнять його. Однак ніхто нікого не відпустив. Російські військові жорстоко вбили шістьох чоловіків, яких забрали того дня. Жоден із них не був військовим.

Юрію Панкратьєву було 56 років. Коли почалася повномасштабна війна, він відправив дружину і доньку в західні області України, а сам поїхав на дачу в село Золотинка на Чернігівщині. Вважав, що там буде безпечно, оскільки Золотника – далеко від траси, здавалося, російські війська туди не дістануться. Однак село окупували.

15 березня 2022 в двір Юрія зайшли російські військові. Покликали господаря на ім’я і забрали. Викрали і його сусіда Павла Терещенка. Чоловіків відвезли в село Ягідне, де розстріляли.

Після того, як на початку квітня 2022 ЗСУ звільнили населені пункти області, тіла чоловіків знайшли на подвір'ї школи. Вони лежали накриті шифером.

Юрій Панкратьєв народився в Києві. Після школи служив строкову службу, закінчив авіаційний університет. Працював у різних компаніях, де вів бази даних. Останні роки був тестувальником і керівником відділу в ІТ-компанії. У вільний час захоплювався кульовою стрільбою: мав розряд, іменну зброю, брав участь у змаганнях. Також займався авіамоделюванням.

Юрій був одружений вдруге. Від першого шлюбу мав дорослого сина. Від другого – доньку, якій на момент його вбивства було 9 років. Усією родиною вони любили кататися на лижах у Карпатах.

Дачу в Золотинці сім'я придбала 10 років тому. Її обрав Юрій за оголошенням. Подружжя шукало будиночок біля річки та лісу, щоби проводити там вихідні. Юрій вклав у садибу чимало часу та зусиль, обожнював будувати щось, майструвати. За словами дружини, він був спокійним і врівноваженим.

«Востаннє ми переписувалися 14 березня. Тоді якимось дивом з’явився зв’язок. Потім 16 березня, виходить, що коли він уже загинув, я відправила йому милу картинку. Там був котик і напис: «Чув, живи, бо мені ще пузо чухати». Наступного дня додзвонилася сусідка і сказала, що хлопців взяли у полон», – розповіла дружина Катерина.

Через два тижні та ж сусідка повідомила, що Юрія та Павла знайшли вбитими у сусідньому селі. Обох поховали в Чернігові на цвинтарі в Ялівщині.

У Юрія залишилися дружина, донька і син.

65-річного Миколу Биковця російські військові розстріляли, імовірно, 3 березня 2022 року в селі Ягідне Чернігівської області. Він працював охоронником на місцевому підприємстві й до останнього залишався на робочому посту.

У висновку про смерть вказано, що Микола отримав кульове поранення в грудну клітку.

Микола Биковець народився в селі Золотинка Чернігівської області. Після школи служив строкову службу в армії. Вступив у Ніжинський технікум, втім не завершив навчання і повернувся в село. Працював у місцевому колгоспі. Також допомагав людям по господарству. Після 2010 року переїхав у Ягідне, оскільки там були вакансії на сільськогосподарському підприємстві.

У Миколи не було власної сім’ї. Найтісніший зв'язок підтримував із двоюрідним братом Михайлом. Востаннє вони говорили по телефону у лютому 2022, за кілька днів до повномасштабного вторгнення російських військ в Україну. А вже у перші дні березня того ж року ворог окупував Ягідне.

Михайло дізнався про смерть брата від волонтерів після того, як на початку квітня Збройні сили України звільнили село. Тіло Миколи знайшли на робочому місці. Його поховали у квітні 2022 року на цвинтарі в урочищі Ялівщина у Чернігові.

«Він такий у нас був, просто хороший хлопець. Роботящий і відповідальний. До останнього залишався на робочому посту», – сказав Михайло.

У Миколи Биковця залишився двоюрідний брат.