Загиблі герої Чернігівщини: Горбенко Ігор. Сокиро Анатолій. Макидон Віктор. Руднік Артем. Моісеєнко Володимир

Горбенко Ігор Ігорович

Народився 13 січня 1983 року у місті Потсдам (Німецька Демократична Республіка) у сім’ї офіцера. У 2000 році закінчив Ніжинську гімназію № 3, після чого навчався у Чернігівському військовому ліцеї та Полтавському інституті зв’язку, який закінчив у 2005 році. У 2005–2010 роках — командир взводу радіозв’язку відділення радіо та супутникового зв’язку центру зв’язку Збройних Сил України у селищі Гостомель Київської області. З 2010 року — майор І. Горбенко перебував на оперативно-технічних посадах у підрозділі «А» Служби безпеки України. З початком бойових дій на сході України у 2014 році виконував забезпечення блок-постів військовослужбовців Збройних Сил України апаратурою спостереження та зв’язку. Загинув 24 червня 2014 року біля опорного пункту українських військ №6 поблизу гори Карачун у районі міста Слов’янська Донецької області. Вертоліт МІ-8, у якому перебував І. Горбенко, був обстріляний терористами з ПЗРК. Всі члени екіпажу та співробітники СБУ, що перебували на борту, загинули. Похований у селищі Гостомель Київської області.

Указом Президента України № 640 від 8 серпня 2014 року «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня з присвоєнням військового звання підполковник (посмертно).

Сокирко Анатолій Михайлович

Народився 17 жовтня 1989 р. у с. Вільшане Сосницького району Чернгівської області. Закінчив 9 класів Вільшанської середньої школи, після чого в 2008 році здобув середню спеціальну освіту в Чернігівському професійному будівельному ліцеї за спеціальністю «монтажник-електрозварник ручного зварювання». У жовтні 2008 року призваний на строкову військову службу. За військовою спеціальністю — заступник командира бойової машини — навідник-оператор. При проведенні першої хвилі мобілізації призваний до Збройних Сил України. Служив командиром бойової машини — командиром відділення 9-го механізованого взводу 9-ої механізованої роти 3-го механізованого батальйону. Брав участь в антитерористичній операції. Загинув 14 липня 2014 року у місті Амвросіївка Донецької області під час масованого артилерійського обстрілу. Похований у селі Вільшане Сосницького району Чернігівської області.

Указом Президента України №873/2014 від 14 листопада 2014 року, «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 1, ряд 7, місце 40.

На фасаді професійного будівельного ліцею в пам'ять про випускників-героїв — молодшого сержанта 13-го мотопіхотного батальйону Максима Головатого, бійця 25-ї окремої повітрянодесантної бригади Максима Коваля, командира відділення 13-го мотопіхотного батальйону Євгенія Кравченка, військовослужбовців 1-ї окремої танкової бригади Геннадія Куца та Анатолія Сокирка.

Макидон Віктор Михайлович

Народився 5 листопада 1969 року у місті Ніжині Чернігівської області. Працював у ніжинському міському відділі міліції, згодом у місті Києві. У 2013 року вийшов на пенсію за вислугою років. Після початку АТО вступив до лав міліції. Прапорщик міліції батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Миротворець» ГУМВС України у Київській області. Помер 22 липня 2014 року під час перебування у районі АТО від набряку легенів та гострої коронарної недостатності, викликаних фізичним та моральним перенавантаженням у районі міста Лисичанськ Луганської області. Похований у місті Ніжині Чернігівської області.

Указом Президента України № 436/2015 від 17 липня 2015 року, «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 2, ряд 2, місце 12.

Із нагоди відзначення річниці загибелі Віктора Макидона в зоні антитерористичної операції у ніжинській школі №15 була відкрита пам’ятна дошка.

Руднік Артем Юрійович

Народився 1989 року в місті Чернігів. Закінчив 2004 року чернігівську ЗОШ № 17, 2007-го — Чернігівський професійний ліцей залізничного транспорту, здобув спеціальності штукатура, лицювальника-плиточника, маляра. Працював електрозварювальником. В часі війни мобілізований у березні 2014-го, не переховувався, молодший сержант, 41-й батальйон територіальної оборони «Чернігів-2». 27 липня 2014-го загинув на блокпосту під Новоіванівкою Попаснянського району, за півгодини до загибелі встигнувши подзвонити дружині. Побратими удові повідомили, що Артем загинув від пострілу снайпера в голову. Похований в місті Чернігів.

На час смерті Артема його дружина була на шостому місяці вагітності, виховуючи доньку Анастасію, згодом народився син Олександр. 

Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 2, ряд 5, місце 9.

Моісеєнко Володимир Миколайович – водій роти матеріально-технічного забезпечення 1-ї окремої гвардійської танкової бригади Сухопутних військ Збройних сил України, сержант.

Народився 28 січня 1974 року у місті Ангарськ Іркутської області (Росія). У ранньому віці втратив батьків. Навчався в інтернаті міста Шелехов Іркутської області (Росія). Підлітком був усиновлений. Разом з прийомними батьками переїхав до села Іржавець Ічнянського району Чернігівської області. Навчався у середній школі села Іржавець. Згодом і прийомні батьки залишили його напризволяще, вихованням займався односелець.

У 1990-1991 роках навчався в Ічнянському філіалі Сокиринського професійно-технічного училища №36 (нині – Державний професійно-технічний навчальний заклад «Ічнянський професійний аграрний ліцей») за спеціальністю «тракторист-машиніст широкого профілю».

З 15 червня 1992 року по 22 квітня 1994 року проходив строкову військову службу в лавах Збройних Сил України, звільнився у званні сержанта.

Після демобілізації повернувся до села Іржавець. Працював на Гужівському залізничному переїзді (село Гужівка Ічнянського району Чернігівської області), потім – охоронцем.

19 березня 2014 року мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив водієм роти матеріально-технічного забезпечення 1-ї окремої гвардійської танкової бригади Сухопутних військ Збройних сил України (військова частина А1815, селище міського типу Гончарівське Чернігівського району Чернігівської області).

З 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України.

30 липня 2014 року біля села Шишкове Слов’яносербського району Луганської області при виконанні завдання по доставці набоїв та продуктів харчування на блокпост, автомобіль, у якому знаходився сержант В.М.Моісеєнко, підірвався на фугасній міні. Від вибуху здетонували боєприпаси, що перевозилися у машині. Внаслідок вибуху загинули майор С.П.Деркач та сержант В.М.Моісеєнко.

2 серпня 2014 року похований на кладовищі села Іржавець Ічнянського району Чернігівської області.

Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (08.09.2014; посмертно).

5 березня 2015 року у селі Іржавець у фойє загальноосвітньої школи та 11 вересня 2015 року на фасаді будівлі Державного професійно-технічного навчального закладу «Ічнянський професійний аграрний ліцей» (вулиця Травнева, 2), де навчався Володимир Моісеєнко, йому відкриті меморіальні дошки. У кабінеті предмета «Захист Вітчизни» Ічнянського професійного аграрного ліцею, на честь Героя, оформлено стенд пам’яті.

Залишились дружина та троє дітей.

Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 2, ряд 9, місце 12.