Загиблі герої Чернігівщини: Дейнега Сергій. Бовсуновський Сергій. Онопрієнко Олександр. Власенко Дмитро. Теплюк Іван. Хуторний Юрій

Дейнега Сергій Валентинович – командир 2-го протитанкового відділення протитанкового взводу 1-го механізованого батальйону 72-ї окремої гвардійської механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України, сержант.

Народився 11 вересня 1972 року в місті Бобровиця Чернігівської області. Закінчив середню школу №2 міста Бобровиця, потім – Київське міське професійно-технічне училище №16 (нині – Київське вище професійне училище деревообробки).

Проходив строкову військову службу в лавах Збройних Сил СРСР.

В останній час працював в акціонерному товаристві «Броварський завод пластмас» (місто Бровари Київської області).

20 червня 2014 року Бобровицько-Носівським об‘єднаним районним військовим комісаріатом Чернігівської області мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив командиром 2-го протитанкового відділення протитанкового взводу 1-го механізованого батальйону 72-ї окремої гвардійської механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А2167 (польова пошта В0849), місто Біла Церква Київської області).

З літа 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України.

На початку серпня 2014 року сержант Дейнега був поранений у руку і на певний час втратив слух. Після надання медичної допомоги в польових умовах військовослужбовець повернувся в стрій.

9 серпня 2014 року сержант Дейнега загинув під час обстрілу з реактивних систем залпового вогню БМ-21 «Град» у районі села Маринівка Шахтарського району Донецької області.

15 серпня 2014 року похований на кладовищі міста Бобровиця Чернігівської області.

Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (14.11.2014; посмертно).

Залишились мати, сестра, дружина та двоє синів.

Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 2, ряд 9, місце 25.

Бовсуновський Сергій Володимирович, молодший сержант. 

Народився 28 жовтня 1983 року в с.Бовсуни Лугинського району Житомирської області. В 2001 році закінчив Бовсуновську загальноосвітню школу та навчався в ПТУ № 19 М.Києва, закінчив його в 2002 році, здобувши профксію «Штукатур, плиточник, маляр».

В 2002-2004 роках служив у Збройних Силах України.

В 2004-2011 роках працював в Луганському держлісгоспі Житомирської області. В 2011 році переїхав у с.Марківці Бобровицького району Чернігівської області, де проживав у цивільному шлюбі з марківчанкою Щимко Катериною Миколаївною. Працював в місті Бровари Київської області слюсарем мехаглскладальних робвт в ТРАТ Спецбудмаш.

26 березня 2014 року призваний до лав Збройних Сил України та відправлений проходити службу в зону АТО на Схід України.

Службу проходив в 30–й окремій механізованій бригаді міста  Новоград – Волинського, був командиром відділення.

3 липня 2014 року під час обстрілу позиції поблизу міста Щастя Луганської області в зоні проведення антитерористичної операції загинув, проявивши при цьому мужність та героїзм. Похований у селі Бовсуни Лугинського району Житомирської області на сільському кладовищі.

Онопрієнко Олександр Валерійович. Народився 9 квітня 1988 року у місті Києві. З 2000 році проживав у селі Марківці Бобровицького району Чернігівської області. Після закінчення школи працював на меблевій фабриці у місті Києві.

28 квітня 2014 року мобілізований до лав Збройних Сил України Бобровицько-Носівським об’єднаним районним комісаріатом.

Рядовий військової частини В 2278 (13-й мотопіхотний батальйон).

Загинув 30 січня 2015 року під час боїв за місто Вуглегірськ Артемівського району Донецької області. Похований у селі Марківці Бобровицького району Чернігівської області.

Указом Президента України № 103/2016 від 21 березня 2016 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 5, ряд 10, місце 38.

В пам’ять про Олександра Онопрієнка в травні 2015 року на будівлі Марковецької загальноосвітньої школи встановлена меморіальна дошка.

Власенко Дмитро Миколайович

Народився 25 жовтня 1990 року у селі Стара Басань Бобровицького району Чернігівської області. Протягом 1997-2007 років навчався у Старобасанській ЗОШ І-ІІІ ступенів № 1. Після закінчення школи навчався у технічному коледжі у м. Києві, де потім працював на одному з авторемонтних підприємств слюсарем.

У 2009-2010 роках проходив строкову військову службу у складі військової частини Т-0130 (36-й об’єднаний загін механізації Державної спеціальної служби транспорту, місто Харків).

Певний час працював у Старобасанській загальноосвітній школі-інтернат.

Мобілізований до лав Збройних Сил України 19 березня 2014 року Бобровицько-Носівським військовим комісаріатом.

Рядовий, солдат-гранатометник механізованого батальйону військової частини В 1688 (1-ша окрема танкова бригада, селище Гончарівське Чернігівського району).

Загинув 4 вересня 2014 року у районі сіл Шишково, Раєвка Слов’яносербського району Луганської області. Вважався зниклим безвісти. Тіло Дмитра Власенка було ідентифіковано за результатами ДНК-експертизи у серпні 2015 року. Похований у селі Стара Басань Бобровицького району Чернігівської області.

Указом Президента України № 9 від 16 січня 2016 року «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 4, ряд 2, місце 18.

Хуторний Юрій Миколайович

Народився 8 жовтня 1981 року у селі Ярославка Бобровицького району Чернігівської області. Освіта середньо-спеціальна, закінчив Київське професійно-технічне училище № 26 за спеціальністю «газоелектрозварник».

Призваний до лав ЗСУ 19 березня 2014 року. Проходив службу у військовій частині А 1815, 1–ша окрема танкова бригада, у селищі Гончарівське Чернігівського району.

Загинув 29 серпня 2014 року у результаті артилерійського обстрілу біля міста Іловайськ Донецької області. Похований у селі Ярославка Бобровицького району Чернігівської області.

Указом Президента України № 270 від 15 травня 2015 року «За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Портрет на меморіалі "Стіна пам'яті полеглих за Україну" у Києві: секція 4, ряд 2, місце 20.

В пам’ять про Юрія Хуторного у травні 2015 року на будівлі Ярославської загальноосвітньої школи встановлена меморіальна дошка.

На честь Юрія Хуторного та загиблих воїнів 1-ї танкової Сіверської бригади в 2017 році в містечку Гончарівське встановлений меморіальний знак.

Теплюк Іван Іванович

Стрілець 3-го відділення 1-ї патрульної роти 1-го патрульного батальйону військової частини 3030 управління Північного територіального командування внутрішніх військ МВС України.

Солдат строкової служби Теплюк Іван Іванович проходив військову строкову службу з жовтня 2013 року. Під час виконання службових обов’язків Іван Теплюк виявляв мужність та самовідданість, сумлінно виконував поставлені завдання. Був неодноразово заохочений.

18 лютого 2014 року в ході виконання службово-бойових завдань під час охорони громадського порядку у центральній частині м.Київ отримав вогнепальне поранення, що виявилося несумісне з життям.

За сумлінне та зразкове виконання службових обов’язків під час службово-бойових завдань, виявлену особисту мужність та героїзм солдат Теплюк Іван Іванович занесений до Книги пам’яті загиблих працівників органів внутрішніх справ України та навічно зарахований до списку військової частини.