"Чорні дошки" Чернігівщини: нові видання
Презентація сенсаційного збірника документів і матеріалів – «Чорні дошки»
Майже 1000 сторінок видання містить 50 архівних документів та 610 матеріалів періодичної преси, які описують процес запровадження режиму «чорних дощок» на теренах Чернігівщини.
- Це унікальне зібрання, яке вкотре відкриває очі на жахи тоталітарного режиму тих років. Потрапити до «чорної дошки» означало бути приреченим на голодну смерть, - зазначив Сергій Бутко, регіональний представник Українського інституту національної пам’яті в області. – Проте не тільки люди ставали жертвами цього виду репресій. Установи, колгоспи, населені пункти та навіть райони підлягали занесенню на «чорну дошку».
За словами Сергія Бутка, представника Українського інституту національної пам’яті в Чернігівській області, це друге за важливістю видання для дослідження Голодомору, геноциду 1932-33 років, саме на території нашої області після «Національної книги пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Чернігівська область».
«Чорна дошка» під час Голодомору-геноциду означала, що той, хто на неї потрапляє, фактично ізолюється від зовнішнього світу. Це район, село, одноосібник. По-друге, з усіх магазинів вивозиться товар. Завозити його не можна. І третє – негайне виконання всіх фінансових зобов’язань. А все сільське господарство, вся кооперація побудовані на кредитах. І тут за один день вимагають, аби за всіма кредитами розплатилися. Це повна фінансова катастрофа. Окрім того, щодня моніторили, скільки продовольства забрали в людей. І це все прописано в рішеннях Комуністичної партії. І останнє – це репресії проти місцевої влади, яка недостатньо жорстоко виконувала вказівки згори. Когось виганяли з партії чи з посади, потім цих людей заарештовували. І в 1937 році тих із них, хто не виправився, тобто не став нелюдами, постріляли.
Всіх редакторів, кореспондентів, співробітників преси, ЗМІ Чернігівщини та всієї України спеціально навчали, як писати та що писати. Була цензура. І в пресі якраз організовувалося цькування людей. За те, що вони нібито не виконують хлібозаготівлю, не дають позики державі тощо. Причому на «чорні дошки» в 1931, 1932 і в 1933 роках ставилися не тільки селяни і їхні господарства, не тільки села, колгоспи, райони, машино-тракторні стани чи лісгоспи, як, наприклад, Чернігівський лісгосп 30 березня 1933 року був поставлений на «чорну дошку», а виявляється, ставили навіть комсомольські організації. Наприклад, комсомольську організацію поставили за те, що вона погано проводить політику партії. І одна комсомольська організація була дуже швидко знята з цієї «чорної дошки». Яким чином? Вони за короткий термін забрали в селян 47 тонн зерна. Тобто ці хлопці і дівчата зі зброєю просто пограбували та залишили без продовольства цих селян.
У передмові даються архівні документи, публікації в пресі, віртуальні «чорні дошки», «чорні списки», «дошки ганьби» так звані. І також цікаво, що Чернігівська область, яка була створена 15 жовтня 1932 року, тоді була більша на третину, ніж нинішні межі нашої області. Там є і Шостка, і Конотоп, і Глухів. І там ціла таблиця – списки тих, хто поставлений на цю дошку. Для істориків, краєзнавців, музейників і громадян – це надзвичайно важлива інформація. 1510 «чорних дощок» тільки на Чернігівщині. Окрім того, 374 «чорні списки» і 49 «дощок ганьби». Із 1931-го по 1934 рік. Якраз як елемент організації терору селян і елемент організації геноциду. Навіть у книжці дається інформація порайонно, де найбільше було цих дощок. Причому зі щільністю населення.
Книга вийшла у світ за підтримки Українського інституту національної пам'яті, Чернігівської обласної державної адміністрації та Всеукраїнського товариства «Меморіал» імені Василя Стуса.
Окрім Дмитра Байкєніча упорядниками видання є Олеся Стасюк, Катерина Лук’янець та Світлана Старовойт.
Коментарі
Дописати коментар