Наукова еліта Чернігівщини: брати Глухенькі

Наприкінці ХІХ століття Жадове було більше за декотрі повітові містечка. Перепис 1897 року налічив тут 4845 душ. За десять років до того в селі стояли дві православні церкви, працювали школа й чотири лавки, а ярмарок збирався двічі на рік. Село над Сухомлинкою правило за центр Старожадовської волості. У цьому селі, у родині Титовичів, із різницею в шість років народилися двоє хлопців, які згодом стануть професорами медицини. Старший, Тихон, – улітку 1896-го. Молодший, Тимофій, – 4 лютого 1902 року.

Про дитинство обох не збереглося майже нічого. Ані імен батьків, ані ремесла, з якого жила родина, ані школи, де вони вчилися грамоти. Біографії братів починаються там, де їх уперше зафіксували документи вишу: спершу Тихон, а за ним і Тимофій пішли вчитися на лікарів. Старший закінчив медичний факультет Донського університету 1923 року, молодший – медичний факультет Північно-Кавказького університету 1925-го.

Далі їхні дороги розійшлися за фахом і зійшлися за адресою.

Тихон обрав шкіру – дерматовенерологію, тодішню передову лінію боротьби з сифілісом і гонореєю. Тимофій узявся за внутрішні хвороби: шлунок, серце, легені, кров. Ці два напрями майже не перетинаються в лікарській практиці, і саме це надалі рятує їхні біографії від плутанини, до якої дуже спокушає спільне прізвище.

Дванадцять років після диплома Тимофій Глухенький не міняв міста. Ростов, той самий університет: спочатку лікар, потім асистент, потім доцент кафедри терапії. З 1931-го – ще й декан медичного факультету, тобто людина, яка підписує відрахування, розподіли та списки на стипендію.

1932 року вийшла його перша помітна робота – про походження виразкової хвороби шлунка. За пʼять років він захистив докторську дисертацію: про лікування набряків хлористим амонієм. Докторський ступінь здобув наприкінці тридцятих, ще не маючи сорока. Довідники подають тут різні роки, тож називати навмання не будемо.

Потім почалися переїзди, які за нього вирішувала не карʼєра. 1938 року він очолив кафедру терапії в Іжевську й одночасно став заступником директора інституту з навчальної роботи. 1941-го його перевели в Орджонікідзе, на ту саму подвійну посаду. Це роки, коли медичні інститути евакуювали разом зі студентами, а кафедри терапії працювали здебільшого як шпитальні.

1944 року Тимофій Глухенький приїхав до Львова.

Читати далі