Віктор Свиста народився 4 вересня 1982 року в Держанівці. З 1986 року разом із батьками проживав у селі Селище. Після закінчення місцевої школи навчався у Київському енергетичному технікумі, де здобув спеціальність, пов’язану з монтажем та експлуатацією теплоенергетичного обладнання атомних станцій.Строкову військову службу проходив у Десні на Чернігівщині. Після демобілізації працював на м’ясокомбінаті в Києві, часто приїздив до батьків у село та допомагав по господарству.
5 липня 2025 року Віктора Свисту мобілізували до лав ЗСУ. Після навчання у Гончарівському навчальному центрі він отримав військову спеціальність старшого стрільця-вогнеметника та був направлений до 81-ї окремої аеромобільної бригади.
Із 10 вересня 2025 року військовий виконував бойові завдання поблизу Серебрянки на Донецькому напрямку. 8 листопада внаслідок штурмових дій російських військ та тривалого вогневого ураження було знищено позицію 2-ї аеромобільної роти. Після цього зв’язок із Віктором Свистою було втрачено. Відтоді він вважався безвісти зниклим.
У травні 2026 року під час пошукових робіт було знайдено тіло українського військового. Проведена ДНК-експертиза підтвердила особу загиблого.
У Віктора Свисти залишилися батьки, брат Сергій, сестра Альона, рідні та друзі.
Після понад двох років невідомості стало відомо про загибель Захисника України — солдата Івана Анатолійовича Некряча. За результатами ДНК-експертизи, проведеної після репатріації тіл загиблих воїнів, підтверджено, що Іван Некряч загинув 13 липня 2024 року під час штурмових дій поблизу населеного пункту Новоолександрівка Покровського району Донецької області.
Іван народився 9 жовтня 1979 року в Синявці Менської громади у багатодітній родині. З дитинства був привчений до праці. Працював трактористом у рідному селі.
Згодом переїхав до Володькової Дівиці Носівської громади, де проживала його сестра.
Працював у Києві — на ДВРЗ, згодом на автомобільній заправці. Саме там зустрів Світлану, з якою пов’язав своє життя. Разом вони оселилися у Володьковій Дівиці, облаштовували свій дім і будували плани на майбутнє.
Особливе місце в житті Івана займала донька Світлани. Він виховував її як рідну, став для неї близькою людиною, підтримкою та батьком. Заради родини змінив роботу й почав працювати на місцевому аграрному підприємстві, щоб бути поруч із найдорожчими людьми.
Рідні згадують Івана як доброго, щирого та працьовитого чоловіка, який ніколи не проходив повз чужу біду. Він умів підтримати, допомогти, підставити плече у важку хвилину й нікому не відмовляв у допомозі.
У травні 2024 року Івана мобілізували до лав Збройних Сил України. Він служив стрільцем-санітаром механізованого відділення взводу. Після навчання у Великій Британії його підрозділ вирушив виконувати бойові завдання.
Останній дзвінок Івана рідні пам'ятають особливо добре. Він казав, що все добре, намагався заспокоїти близьких і повідомив, що їх переводять на інше місце. А потім зв’язок обірвався…
Понад два роки рідні жили між надією та страхом. Вірили, що Іван живий, що одного дня повернеться додому — до батька, брата, сестри, коханої людини та доньки.
На жаль, ця надія розбилася об страшну правду.
Не дочекався повернення сина батько. Не дочекалася брата родина. Не дочекалися коханої людини та батька Світлана і донька.
Юрій Запростий народився 29 січня 1971 року в селищі Варва на Прилуччині. Навчався у Варвинській середній школі, а згодом здобув професійну освіту в училищах селища Ладан та села Дігтярі.
Працював на цегельному заводі, механізатором у колгоспі «Україна», а пізніше — у товариствах «Дружба Нова», «KERNEL».
«До вступу до лав Збройних сил Юрій Олексійович дбав про затишок і красу рідного краю, перебуваючи у трудових відносинах із КП "Господар" та займаючись благоустроєм Варви», — пишуть у громаді.
8 липня 2024 року чоловіка призвали на військову службу.
Юрій Запростий загинув 2 лютого 2025 року в районі міста Торецьк Донецької області.
Поховали бійця 27 серпня на кладовищі у Варві.
У нього залишилися дружина, син та онук.
Коментарі
Дописати коментар