Загиблі герої Чернігівщини: Нестеренко Олег. Юрченко Валерій. Опенько Олександр

НЕСТЕРЕНКО Олег Валентинович народився 18 листопада 1986 року в Куликівці у родині службовців. Тут минуло його дитинство, тут він навчався у Куликівській школі, звідси вирушив у доросле життя. Після школи навчався у Ніжинському агротехнічному інституті.

З 2006 по 2021 рік Олег працював в Управлінні соціального захисту населення Куликівської районної державної адміністрації. До початку повномасштабного вторгнення працював у Києві на різних роботах.

09 серпня 2022 року мобілізований до лав Збройних Сил України. Як і сотні земляків сміливо став на захист своєї держави. Сумлінно ніс службу у лавах 208-ї зенітної ракетної Херсонської бригади. Пізніше - служив командиром 2-го штурмового відділення 1-го штурмового взводу 9-ї штурмової роти 3-го штурмового батальйону 5-ої окремої штурмової Київської бригади.

24 червня 2024 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Іванівське Бахмутського району Донецької області Олег зник безвісти.

Понад два роки рідні жили між надією і болем, чекали звістки, вірили, що він живий і повернеться додому. Та лише тепер, за результатами ДНК-експертизи, підтверджено найстрашніше — Олег Нестеренко загинув, захищаючи Україну.

Особливо боляче усвідомлювати, що він не побачив народження свого сина. Не зміг пригорнути його до грудей, почути перше слово, провести за руку перший крок… Не зміг розповісти йому про себе і про те, як сильно чекав на нього.

Але син зростатиме зі знанням: його батько був мужнім чоловіком, який у найтяжчий для країни час став на її захист. І пам'ять про нього житиме не лише в родині — вона житиме в його рідній Куликівці, серед земляків, заради яких він боровся.

На Запорізькому напрямку від несумісного з життям поранення загинув командир танка Валерій Юрченко.

Військовий народився 17 грудня 1975 року в Бахмачі. Тут минули його дитячі та юнацькі роки, тут він навчався у Бахмацькій ЗОШ І–ІІІ ступенів № 4.

21 лютого 2025 року чоловік став на захист України. Старший сержант, командир танка танкового взводу танкової роти танкового батальйону, він мужньо виконував свій військовий обов’язок.

9 вересня 2026 року на Запорізькому напрямку військовий отримав вогнепальне поранення, несумісне із життям, під час виконання завдання із захисту Батьківщини.

16 вересня 2026 року Героя провели в останню земну дорогу в Прилуках.

Опенько Олександр Петрович народився 20 липня 1985 року в селі Браниця Ніжинського району Чернігівської області. Дитинство та юність минули в рідному селі.

Навчався в Браницькій середній школі, яку закінчив у 2002 році. Після закінчення школи вступив до професійно-технічного училища № 4 в місті Броварах і здобув професію електрогазозварника. Після закінчення училища працював у місті Києві в Національному музеї історії України у Другій світовій війні старшим майстром.

Олександр Петрович був майстром на всі руки. За яку б справу не взявся – усе завжди виходило. Був душею компанії, надзвичайно доброю, щирою та чуйною людиною.

24 квітня 2024 року Олександр Опенько був призваний на військову службу за мобілізацією. Не шкодуючи себе, Олександр Петрович воював за Україну та свій народ.

На жаль, 13 серпня 2024 року Олександр Опенько не повернувся з бойового завдання на Курському напрямку. З того часу вважався зниклим безвісти. Рідні та друзі до останнього вірили, що Олександр Петрович живий. Проте проведена експертиза ДНК підтвердила загибель українського воїна.

Солдат Олександр Опенько загинув, виконуючи військовий обов’язок, у бою за Україну, її свободу та незалежність.

У глибокій скорботі залишилися мати Віра Миколаївна, батько Петро Іванович, брат Сергій із дружиною Тетяною, племінниці Анастасія та Ольга, рідні, куми, похресники та численні друзі.