Загиблі герої Чернігівщини: Михуля Олег. Тодавчич Віталій. Поета Олексій

Олег Михуля народився 12 листопада 1974 року в місті Мена. Здобув загальну середню освіту в Менській школі №1.

У 1992-1996 роках продовжив освіту в Конотопському будівельному технікумі транспортного будівництва за спеціальністю «Будівництво, експлуатація та ремонт автомобільних шляхів і аеродромів», отримав кваліфікацію техніка-будівельника. Проходив строкову службу в армії.

Працював у шляховій ремонтно-будівельній дільниці, на консервному заводі техніком-енергетиком, у ТОВ «Нептун», у гофрувальному цеху підприємства «Нямуно банга-Мена». Згодом займався індивідуальною трудовою діяльністю у сфері будівництва.

Рідні розповідають, що Олег Петрович робив внутрішні ремонти, клав плитку, стелив ламінат, оформлював стіни гіпсокартоном. За спогадами близьких, він мав золоті руки та власними силами збудував дім, для якого попередньо виготовив макет із картону. Олег також захоплювався риболовлею, збирав гриби та ягоди.

Разом з дружиною виховували дочку та сина. Мріяв після завершення війни облаштувати велику теплицю на городі.

Навесні 2023 року Олега Михулю мобілізували до лав ЗСУ. Проходив службу у званні старшого сержанта на посаді начальника ремонтної майстерні засобів зв'язку батальйону управління четвертої окремої важкої механізованої бригади.

Помер військовий 4 вересня 2026 року в місті Балаклія Ізюмського району Харківської області внаслідок тяжких травм, яких зазнав під час виконання обов'язків військової служби.

Поховали воїна у рідному місті Мена на центральному кладовищі.

Віталій Тодавчич народився у 1992 році, проживав у селі Кувечичі Новобілоуської громади. Захисник загинув, обороняючи Україну, а 11 вересня 2026 року з ним попрощалися земляки.

Олексій Поета народився 25 травня 1986 року у Варві.

«Закінчив місцеву школу. Потім вступив до Чернігівського регіонального інституту, однак через життєві обставини не завершив навчання», — пишуть у громаді.

Свою трудову діяльність Олексій розпочав у Києві на підприємстві з виробництва напівфабрикатів. Згодом працював слюсарем на Гнідинцівському газопереробному заводі, а пізніше — водієм у Полтавському тампонажному управлінні.

«У 2019 році одружився. У подружжя народилася донечка Євгенія. Після розлучення Олексій зберіг із колишньою дружиною дружні стосунки та продовжував бути люблячим і турботливим батьком», — пишуть у громаді.

У 2022 році чоловік добровольцем став на захист України. Спочатку проходив службу в лавах морської піхоти, згодом виконував бойові завдання як мінер на Харківському напрямку.

Загинув військовий 6 вересня 2026 року під час виконання бойового завдання на Харківщині.

Попрощалися та поховали Олексія Поету у Варві, на кладовищі «Нове». 10 вересня у Варвинській громаді оголосили Днем жалоби.