Загиблі герої Чернігівщини: Анікеєнко Олександр. Гребеннік Сергій. Мартиненко Олег

 30 квітня 2025 року поблизу села Олешня на Курському напрямку загинув військовослужбовець Олександр Анікеєнко, який захищав Україну у складі десантно-штурмових військ.

Олександр народився 16 грудня 1984 року в Чернігові. Закінчив школу №28, а згодом ПТУ №5, де здобув спеціальність помічника машиніста електровоза.

Більшу частину свого життя він присвятив роботі в Чернігівському депо, де працював слюсарем з ремонту рухомого складу електровоза.

У юності Олександр займався футболом і баскетболом, писав вірші, малював, грав на гітарі та співав. Любив риболовлю, ліс і тварин.

У лютому 2025 року Олександра мобілізували до десантно-штурмових військ. Побратими знали його за позивним «Стріла».

Перед виходом на своє перше і водночас останнє бойове завдання він зателефонував мамі та сказав:

«Хто захистить вас, якщо не я? Чекайте на мене, я обов'язково повернуся».

На жаль, повернутися живим Захиснику не судилося.

Олександра Анікеєнка поховали у Чернігові на кладовищі «Яцево».

12 вересня 2026 року в районі Дружківки на Донеччині загинув старший солдат, Захисник України Сергій Гребеннік.

Сергій народився 25 січня 1992 року в селі Жердова на Київщині. Згодом його родина переїхала до Носівки, яка стала для нього рідним містом. Тут він навчався у школі №2, тут залишилися його друзі та близькі люди.

Після школи Сергій здобув професію електрозварювальника у Броварському професійному ліцеї. Працював у ТОВ «Атем Груп». Друзі та колеги згадують його як щиру, товариську і доброзичливу людину.

Ще у 2015 році Сергій став на захист України. Проходив службу в зоні АТО до 2016 року, після чого повернувся до мирного життя.

У 2022 році він одружився з Іриною. А у 2023-му в родині народився син Євген.

Та після початку повномасштабного вторгнення Сергій знову пішов захищати Україну. У травні 2022 року він повернувся до лав ЗСУ.

Його служба проходила на найгарячіших напрямках фронту — біля Бахмута, Кліщіївки, Семенівки, Краматорська. Був майстром відділення перехоплювачів БпЛА, згодом став командиром відділення. Останнім місцем його служби стала Дружківка.

Рідні розповідають, що Сергій не раз повертався на небезпечні позиції, щоб вивезти тіла загиблих побратимів. Навіть тоді, коли це було надзвичайно ризиковано. Він не хотів залишати своїх.

Сергій мріяв про прості речі — повернутися додому до дружини, бачити, як росте його син, водити його за руку, бути поруч у важливі моменти дитинства.

12 вересня війна забрала в нього це майбутнє.

Олег Мартиненко народився 4 березня 1980 року в Прилуках. Дитинство провів у Рожнівці. Любив коней і захоплювався верховою їздою.

Навчався в Прилуцькій школі №2, після дев'ятого класу вступив до професійного училища, де здобув спеціальність монтажника-газозварника. Після навчання проходив строкову військову службу в 72-й бригаді. Згодом отримав звання старшого сержанта.

У 1999–2006 роках працював на Прилуцькому заводі «Білкозин», а з 2016-го — водієм маршрутного автобуса.

У 2014 році добровільно став до лав Збройних Сил України. У складі 1-ї танкової бригади брав участь у бойових діях на Луганському напрямку. Серед побратимів мав позивний «Мартин».

«З перших днів повномасштабного вторгнення Олег знову став на захист рідної Прилуччини та України. Окрім військової служби, активно волонтерив, допомагав захисникам і підтримував українських воїнів», — пишуть у громаді.

У березні 2026 року доєднався до лав ЗСУ. Виконував бойові завдання на Сумському напрямку.

Загинув 20 вересня 2026 року під час виконання бойового завдання.

Поховали бійця у Прилуках.

У нього залишилися дружина, дві доньки, мати та брат.

22 вересня у Прилуках оголосили Днем жалоби.